Люблю тебе, і біль нестерпна

9

Я вже десять років страждаю від хронічного циститу. Лікувати його ніхто не береться, всі лікарі тільки виписують таблетки, від яких у мене вже розвинувся гастрит і періодично поболюють нирки.

Я не можу ходити босоніж. Я боюся провести зайвих пару хвилин на балконі, не будучи «запакованої». Я не можу кохатися з чоловіком без страху, що це спровокує чергове загострення, і я буду корчитися і покриватися холодним потом від болю. «Спасибі вам за це, дорогі медики! Бо це ви десять років тому не впізнали в моїх болях гострий цистит і не «захопили» його вчасно, штовхаючи мене одне одному, як м’ячик, поки ця погань не прийняла хронічну форму.

Я до сих пір пам’ятаю, як після ночі мук прийшла до терапевта студентської поліклініки, і та, вислухавши мої скарги, відправила мене до гінеколога. Гінеколог призначила аналізи і порадила пити но-шпу. Допомогло. Правда, лише в перші два дні. Результатів аналізів треба було чекати тиждень, а вже на третій день я зі сльозами на очах від болю приповзла в гінекологічний кабінет. Там сиділа інша жінка-лікар з моторошнуватої прізвищем — назвою комахи. Не дарма ви, мадам, носіть таке прізвище. Пам’ятаєте, як ви вигнали мене, заплакану від болю, з свого кабінету зі словами: «Вам призначили аналізи? Ну і чекайте результатів! Навіщо ви взагалі прийшли?»

Мила жінка (лікар, коновал, бездушна скотина — непотрібне закреслити), я просто хотіла від вас допомоги, хоч яке-небудь ліки, яке полегшило б хоч трохи мої страждання.

Коли я приїхала після цього додому, по радіо грала пісня групи «Рефлекс». Істерична дівиця верещала: «Люблю тебе, і біль нестерпна!..» Якщо б вона знала, яку біль відчувала я в той момент, вона б згоріла від сорому за свою симуляції. Я досі не можу без здригання чути цю пісню, тому що вона асоціюється у мене з тодішнім станом.

В ту ніч мені довелося викликати швидку. Я не могла більше терпіти. Я зазвичай стійко переношу біль, але ці страждання без сліз не могла перенести. Це єдина біль, перед якою я опинилася беззахисною.

Жінка, яка приїхала на «швидкої», зробила мені укол і порадила купити таблетки в аптеці (тоді вони ще продавалися без рецепта). Довелося так і вчинити так, як ніхто більше не хотів мені допомогти.

Коли прийшли результати аналізів, гінеколог призначила мені якесь лікування, тому що ніби як по-жіночому було щось не в порядку. Про циститі ніхто не заїкнувся. Терапевт послала мене на УЗД нирок і сечового міхура. Потім, коли виявилося, що ніяких каменів там немає, — до уролога. У студентській поліклініці його не було, і почалося моє паломництво по медустановам.

Пам’ятайте, панове медики, рятівники тіл і душ, як я оббивала ваші пороги? Як в одній поліклініці уролог виявився пішов у відпустку, а в інших ви просто відмовлялися мене приймати, волаючи, що я «не з вашої ділянки»? А пам’ятаєте, як мене мало не відрахували з четвертого курсу за «прогули», за те, що я пропустила занадто багато занять, вистоюючи чергу у ваші реєстратури, щоб отримати відмову? Ні один з вас не випише довідку для деканату про те, що студент хворіє, але йому відмовили в прийомі, і він марно втратив майже цілий день. Дякую куратору за те, що покрутила пальцем біля скроні і запитала: «Якщо таких студентів відраховувати, хто буде вчитися?» — і допомогла мені не вилетіти з вузу.

Тільки потім, коли було вже пізно, я зрозуміла, що треба було йти в приватну практику. Моя подруга, коли з нею сталося те ж саме, так і зробила. Її вилікували. Мене — залікували. Але навіть якщо б я і подумала про це тоді, все одно у мене не було стільки грошей. Тому що здоров’я продається дорого.

Хтось на моєму місці побажав би вам, служителі Гіппократа, того ж, від чого страждаю я. Але я вам не побажаю цього. Тому що такого не побажаєш і ворогові. До такої думки я приходила неодноразово. Напевно, вам просто треба кожен раз пхати в глотку гроші, щоб ви зробили хоч щось. Ось тільки зараз мені вже пізно це робити. Ідіть ви до біса, панове ескулапи.