Касири. Триптих

7

Мене дуже часто дивують сидять на касі дівчини. Іноді хочеться піти на цю роботу, щоб спробувати, як це, і потім мати можливість вільно лаяти їх. Можливо, це просто природна тупість?..

Приходжу у великій філія мережі магазинів канцелярських товарів за два тижні до Нового року, щоб заздалегідь купити картон для саморобних листівок і спеціальну клейову стрічку, упаковану в симпатичний контейнер, як штрих-коректор. На упаковці яскравими літерами написано, що це клей.

Благополучно і без черг беру з полиць потрібне, проходжу на касу. «Дівчина, а ви взагалі знаєте, що це клей, а не замазка?!» — вельми агресивно дивиться на мене дівчина-касир. Ні, звичайно ж, я тільки зараз помітила величезний напис «Glue» на упаковці!

У той же день доводиться йти на УЗД в приватну клініку. Записуюся в реєстратурі, йду оплачувати в касу. Касира немає, чекаю двадцять хвилин — при тому, що приходжу за півтори години до закінчення прийому, а перед УЗД треба ще видудлити півтора літра води. Зволікання смерті подібно.

Нарешті пані з’являється. «Ой, а ви знаєте, ви талончик залиште, лікар потім сама забере?» — і ляскає віями. Взагалі-то в цій клініці я часто роблю аналізи, таке вперше, але хіба мало — раптом Екшн сно для чогось потрібно.

Заходжу до лікаря, кажу про талончике, і мене відправляють на перший поверх в касу. «Заразом і сечовий міхур наповниться», — ляскає віями медсестра (і де тільки їх беруть, віями плескають?)

Виходжу на фінішну пряму і заїжджаю в магазин перед тим, як піти додому. Взявши пляшку газованої мінералки і гірку шоколадку, проходжу в касу. З п’яти відкрита одна, та й та працює з перервами. Поки чекаю, граю в тетріс на комунікаторі.

— Дівчина! — гаркає касир завчасно. Звичайно, до мене залишилося всього двох покупців з навантаженими під зав’язку візками обслужити, а я прохлаждаюсь. — Якщо хочете затримувати чергу…

У мене воістину ангельське терпіння, напевно, тому що я не рычу у відповідь, а просто киваю. Зрештою, що з ними ще робити? Але ось і моя черга. Кінцева сума — близько 200 тенге (40 рублів). У мене тільки п’ятитисячний купюра і монета в дві тенге.

— Дрібніші дайте, у мене немає розміну! — вимагає касир, хоч час вже до вечора, і я тільки що своїми очима бачила відкриту касу з заповненими відділеннями для всіх видів банкнот і монет.
— У мене немає, — ой, де тільки спокій береться?
— Зовсім?! — уточнює пані.
— Зовсім, — картинно зітхаю я, вивертаючи кишені пальто.
— Давайте, — бурчить, набирає здачу, віддає.

Касири такі касири.