Дайте пожити іншим

9

Приходжу в кафе на день народження подруги. Іменинниця пригощає і пропонує вибрати страву на власний смак. Подумавши, я вибираю закуску з курячої грудки з овочами. Подруга здивовано каже:

— Ти чого береш, візьми сьомгу з грибами! Вона тут знаєш яка смачна.

— Ні, краще курку з овочами, — кажу я.

— Да ладно тобі мої гроші економити, бери сьомгу.

— Та не треба мені.

— Ну візьми!

— Та не люблю я ні сьомгу, ні гриби! — не витримую я. — Я люблю курку і солодкий перець.

Подруга потім сердиться, що я псую апетит іншим.

Їдемо невеликою компанією в машині. Грає музика, пасажири підспівують про те, як «боляче бачити білий світ» і чогось там ще.

— А ти чого не співаєш? — кажуть мені.

— Слів не знаю.

— Ти що, це ж така хороша група. Її треба знати.

— Я пару пісень послухала, мені не дуже сподобалося.

— Ех ти… Обов’язково послухай ще, ти просто не зрозуміла!

Діалог з ще одним приятелем.

— Почитай Докінза, він так цікаво пише.

— Вибач, не думаю, що мені варто читати.

— Чому? Це ж відомий вчений.

— Бо я віруюча і вважаю для себе неприйнятним читанням аргументи на користь атеїзму.

— Та ти ПГМнутая!

Люди добрі! Я не вириваю шматки у вас з рота, не вимагаю вимкнути вашу музику, не закликаю палити ваші книги. Я даю жити іншим, дайте і мені пожити, добре?