Культура так і пре

8

Народилася і живу в Санкт-Петербурзі. Як можна здогадатися, у мене рідко знаходиться час на відвідування наших чудових садів і музеїв. Так, я молода, і клала я дещо на всі ці ахи і зітхання про Джакомо Кваренгі і рік побудови Зимового палацу. Як же мене задовбали численні родичі, які приїжджають кожне літо провідати рідню!

Приїжджаєте до нас в гості задля Ермітажу? Будь ласка. Мене ви туди не затягнете і на аркані. Марно закочувати очі, обурюватися, яка нині молодь пішла, атакувати мене питаннями про стилі споруди, столітті і автора — я все одно не відповім.

«Ну як можна не знати, в якому році великий російський ногочесатель Іван Петров спроектував нижній лівий купол Рожевого палацу?» Таким мене намагалися задолбать ще в школі. Не вийшло. До речі, ти, дорогий братик з Оленегорска, в якому році і в честь чого названа та вулиця, яка перетинає центральний проспект на третьому повороті і обтикатиметься в пам’ятник комусь там? Як, не знаєш?! Значить, ти не корінний житель Оленегорска! Не подобається логіка? Так чого ж ти причепився до мене?

Так, мені зараз набагато цікавіше магазини, друзі, тусовки, кафешки, ніж тьмяне, старі, затхлі коридори чергового музею. Це дуже дивно, чи не правда? Коли вам було двадцять років, чи багато часу ви приділяли культурі вашого міста?

Я іду по Невському, Гостинці та Ленінському з чіткими цілями: магазин, інститут, школа, садок, перукарня. Мені, чесне слово, наплювати, у якому році збудували Казанський собор, скільки там колон і чим він стоїть на північ. Хочете екскурсовода — платіть гроші навченим людям. Прописка ні до чого не зобов’язує.