Пельмені з хомячками

9

Я не товста і навіть не товста, а цілком собі навіть струнка, спортивна дівчина. Але у мене є милі, пухкі, ніжні щічки. Я схожа на хом’ячка, і людям весь час хочеться мене обійняти. Так вже склалося, що природа укупі зі щічками нагородила мене великою неприязню до кожного, хто доторкається мені до обличчя. Мені неприємно саме дотик, я можу чудово ставитися до людини, але підсумок один: як тільки я відчуваю на своєму обличчі чиїсь обійми, мене починає крючить, я б’юся в припадку сказу і можу ненароком заїхати каблуком в причинне місце, вывертываясь з рук обіймаючого. Весь коло моїх знайомих про це знає, але спостерігати за припадком «майже епілептика» дуже прикольно, тому вони часто про це забувають.

Людина підходить, швидко стискає щоки в бік носа. Губи їдуть по вертикальних напрямних.

— А скажи «пельме-е-ешка»!
— @#$%&!
— Да ладно, чого ти, це ж весело!

Так, прикол з пельмешкой я знаю з першого класу. Дізналася в перший же день. Не сподобалося. Отвалите.

— А ти вмієш плескати губами ось так?

Щось робить зі своїм ротом, губи стискаються посередині, і людина перетворюється на рибку Лолу з мультфільму «Підводна братва».

— Ні, не вмію.
— А ти спробуй! — і біжить до мене з простягнутими руками.

Родичі, яких я бачу раз на рік, — взагалі марна справа. Кожен норовить обцеловать кожну крапочку мого бідного особи, промацати всі мої корінні зуби (як же, дитинку-то вже під тридцятник, всі, напевно, вилізли), нові сережки у вухах, довести мене до стану припадку, а потім здивуватися: а чого це з нею?

Загалом, народ, ви не просто задовбали — ви бесіте. Не сьогодні-завтра мої нерви лопнуть, як натягнута струна, і я прищепив собі новий підсвідомий рефлекс: коліно згинається в суглобі, летить вгору і натикається… Ну, тут кому як пощастить. І я не жартую. Які вже тут жарти з нервовим тиком?