Гладко вписано в папері, та забули про узбіччя

9

Я часто і багато подорожую по всій нашій невеликій країні, яка любить зараховувати себе до Європи. Я об’їздила весь схід, половину півночі і півдня, трохи центру і околостолічние землі.

Я провела дуже багато часу, роз’їжджаючи автобусом між містами. Знаєте, що я розглядаю в вікні? Густі соснові ліси? Сріблисті річки? Мальовничі луки? Немає. Мій погляд прикутий вниз, до узбіччя дороги.

Розбиті об асфальт смарагдові пивні пляшки. Пластикові пляшки мінералки. Використані пакети. Забруднені серветки. Стаканчики від кави. Фантики. Упаковки чіпсів. Паперові обгортки. Носові хустки. І тисячі, мільйони, мільярди недопалків.

Задовбали я? Зовсім ні. Мені нестерпно сумно. І дуже-дуже соромно.

Неуважаемая і нелюба країна! Ти можеш скільки завгодно зараховувати себе до Європи, влаштовувати концерти і виставки, проводити спортивні заходи, хизуватися давно померлими письменниками, влаштовувати уроки мистецтва в школі.

Але твої узбіччя показують рівень культури твоїх громадян в сотні разів правдивіше, ніж всі твої лицемірні понти разом узяті.