Як боягузка на льоду

8

Настала зима, а разом з нею і мій привід задолбаться.

Справа в тому, що я боюся ожеледиці, дуже сильно боюся, до істерик і панічних атак при вигляді повністю обмерзлих поверхонь. А оскільки в нашій середній смузі з деяких пір частими гостями стали крижані дощі, моєї фобії є де розгулятися.

І ось тут з’являються вони: нерозуміючі, ті, хто каже: «Да ладно, че ти, тут нормально, да чого ти боїшся?». Я розумію, що вам нормально, ви не боїтеся вас і таких чимало, але, зрозумійте, я нічого не можу з собою вдіяти, мені страшно. Не треба давати мені порад, як правильно падати, не треба мене вчити правильно ходити по льоду, не треба розповідати, що я боягузка і в умовах Крайньої Півночі не виживу взагалі. Повірте, коли я встану на обмерзлу поверхню (а іноді і просто подивлюся на тротуар, перетворився в поблискуючий каток), всі розумні поради і мої перші думки перетворяться в моєму мозку в кашу, здатну тільки тихо скиглити.

Найприкріше те, що у багатьох є свої фобії, але при цьому людям як-то складно прийняти, що-те, що для тебе буденність, — для іншого неможливе дія. І коли я заводжу з такими людьми розмову на тему, що це психологічний, що ось бояться багато виду крові, причому іноді до непритомності, хоча, здавалося б, що в ній такого, я чую у відповідь: «Не, ну це ж зовсім інше, виду крові боятися, так треба, а ти прикидаєшся, і так не буває». Чому?!

Окреме «спасибі» тим, хто посилено тягне мене на ковзанку, стверджуючи, що, варто мені там пару раз покататися, так все відразу як рукою зніме. Ви серйозно? А клаустрофобам ви що порадите? Пару раз живцем похорониться, і все пройде? Та мені при вигляді вашого ковзанки фізично погано стане, і це не примха. Я нормально ходжу по снігу, але коли з’являється лід, я зводжу свою соціальну активність до мінімуму, бо навіть півтора метра від під’їзду до таксі для мене інколи непереборну перешкоду, і тут ще одне «дякую» нашим комунальникам.

Хлопці, ну давайте я вам сама машину піску куплю, ви тільки сипте його, будь ласка. І так, мила панянка-диспетчер з керуючої компанії, цівка піску товщиною в півтора міліметра — це не «посипано», правда, якщо хочете, приходьте самі і переконайтеся, тільки обережніше, а то слизько на вашому «посипано».

На завершення хочу звернутися до всіх, хто не розуміє людей з фобіями: не намагайтеся нас переробляти, переучувати жорсткими методами, соромити і насильно змушувати щось робити, знайте, ми й самі не раді, що так вийшло, наші страхи і так псують нам життя, просто постарайтеся приймати нас такими, які є, можливо, й буде всім нам щастя.