Тільки спілкування і нічого, крім спілкування

12

«Дурниця ці твої інтернет-друзі! — говорили вони. — Хіба це друг, який не може допомогти з переїздом, з яким навіть не випити пива?»

Так, мої інтернет-друзі не допоможуть мені з переїздом, не поїдуть клеїти шпалери в нову квартиру, не підкинуть на машині, проїжджаючи повз. Але зате вони не пнут по хворому місцю, виставляючи допомогу як ласку, не будуть продавлювати свою точку зору окольно, на емоціях, не полізуть в моє життя з непрошеними порадами. А найголовніше — людина в інтернеті не буде робити вигляд, що йому з тобою цікаво, думаючи, як би отримати від цього якусь матеріальну вигоду.

Всі, з ким я спілкуюся в інтернеті (будь то старий друг або випадковий співрозмовник), зацікавлені тільки в одному: у розмові, в обміні думками та емоціями. Ні мені, ні їм не потрібно брехати, вивертатися, приховувати свою думку — вже просто тому, що нам один від одного нічого не треба, крім приємного спілкування. Не зійшлися — так розбіглися, ніхто не в образі.

Саме для цього — для обміну думками, для приємного дозвілля, для справжньої, щирої підтримки від людини, яка мислить і відчуває схоже, мені і потрібні друзі. А грошей на вантажників і на таксі я завжди зароблю. В крайньому випадку у мене є родичі і кілька знайомих, з якими ми пов’язані взаємними зобов’язаннями, але тримаємо тактовну дистанцію.

Ні, мені не потрібні друзі, «щоб не сидіти вдома». Я і так не сиджу, а якщо мені нудно — я легко зав’яжу розмову з попутником, з сусідкою по пляжу, з колегою. Ні, мені не потрібні друзі, «щоб була жива душа поруч». Від того, що поруч сидить людина, яка за образу думок і цілей у житті відрізняється від мене приблизно як чапля від бумеранга, мені стає нудно, а не тепло.

Мені потрібні люди, які мене розуміють і приймають по-справжньому, тобто по суті, на рівні душі і совісті. Те, що багато люди звуть дружбою, на мій погляд, взаємний паразитизм, злегка прикритий лицемірством: люди можуть спілкуватися, працювати, навіть відпочивати разом, а позаочі називати один одного ідіотами і хамами — таких історій тут повно.

Ні вже, спасибі. Я обмежу своє коло спілкування приємними мені людьми, навіть якщо наживо з ними ми бачимося від сили пару раз на рік (або навіть ніколи). Вже краще голодувати, ніж що попало їсти.