Старий недуга краще нових двох

13

Мене задовбали дитячі лікарні. Я-то вже велика дівчинка, можу за себе постояти, а ось маленькі діти не можуть.

Мені 15 років. Довелося лягти в лікарню, щоб видалити дві родимки. Мене дивує, що для найпростішої процедури кладуть в лікарню, ну да ладно. Не видаляти їх було не можна: розташовані родимки були в таких місцях, що дуже легко травмувати.

Поклали мене в палату з шістьма дітьми, на другий день родимки благополучно видалили. Увечері я стала відчувати себе недобре: голова боліла нестерпно, почався нежить, кашель, захворіло горло. Попросила у медсестер градусник. На мене подивилися як на умалишенную: лежить у лікарні, та ще й градусник вимагає! З третьої спроби я його таки знайшла. Температура була невисока — 37,6, але все одно неприємна. Медсестра зітхнувши, сказала зібрати речі і переїхати в порожню палату в кінці коридору. На цьому вона пішла. Ні таблетки, ні сиропу.

А мені все-таки погано. Але я теж дівчинка недурна — дістала з сумки свої таблетки від горла (недешеві, до речі, відкрила пачку… В палату увірвався медсестра і з криком: «Що ж ти робиш, це ж не можна ні в якому разі!» вирвала у мене з рук пачку. Сказала, що зі своїми ліками у них не можна, перетрясла мою сумку, витрусивши при цьому на ліжко бісер для плетіння, який розсипався по всій підлозі (вгадайте, хто потім його збирав принесений совок), прибрала мої таблетки і заявила, що більше їх не віддасть. Я ввічливо поцікавилася, чи не запропонує мені лікарня альтернативу. Медсестра на це тільки хмикнула і пішла, більше в палаті не з’являючись. Ну ладно, пережити можна було, звичайно. Але нежить все більш неприємно забивав ніс, кашель ставав все сильнішим, а голос мій якийсь час нагадував голос Джигурди, поки не зник зовсім.

Вночі в палату привезли хлопчика з хворим животом (і це у відділення планової хірургії!), який ревів всю ніч. Вранці у цю ж палату поклали двох дівчаток. Це мене так ізолювали від здорових дітей, ага. Плюс лікар ще «обрадував» новиною про те, що я повинна лежати в лікарні ще вісім днів, щоб — увага! — раз на день міняти бинт на болячки. Дядько, мені 15 років. Дядько, на худий кінець, у мене є мама, яка в змозі відклеїти пластир і поміняти бинт. Але лікар невблаганний. А мені-то все гірше.

Наступним ввечері (раніше не виходило) приїхала мама і забрала мене з цього дурдому. На цьому жах не закінчився. З застудою пішли до терапевта, але кашель, який лікувати одразу не почали, ставало тільки гірше.

Так ось, дорогі лікарі. Я видалила у вас нещасні родимки на початку березня, а зараз червень, і я все ще кашляю, боячись виплюнути легені. Велике спасибі, що ви так піклуєтесь про дітей.