Нелюдський експеримент

13

Придумалося нове прокляття: «Щоб тобі все життя жити в нових районах!» В тих самих, з новими високими будинками і відсутньою інфраструктурою.

Вже три роки я живу в новобудові. Це звичайний такий сучасний «людейник», але без того кошмару, як у нових районах Петербурга, осміяних блогерами. Але все частіше виникає відчуття, що над нами ставлять якийсь хитрий експеримент — вивчають, скільки готові терпіти вже заселившиеся люди і наскільки добре будуть продаватися квартири в районі з зіпсованою репутацією.

Об’єктивно місце гарне, чисте, не передмістя — в межах міста, і навіть не сама околиця. Житловий комплекс на новій дорозі, що сполучає більш старі, радянські райони. Бізнес до нас йде: повно мережевих магазинів, відкриваються нові. Словом, наявність попиту на різні товари доведено. Навіть автошкола є. А ось просто школи — немає. Пустир! Весело буває зустріти рекламу нашого житлового комплексу, де стверджується наявність цієї школи.

Але репутація району в очах городян нижче плінтуса. Псують нам її немов спеціально — всі, навіть найдрібніші, хуліганства потрапляють на камери відеоспостереження, а звідти продаються місцевим новостникам, які кожен випадок бійки або розбитого скла обсмоктують по телевізору. Камери — безумовний плюс району, бо безпека, став мінусом — тепер про нас ходить погана слава.

Але й самі жителі вже не соромляться кричати скрізь, що помилилися, переїхавши сюди. І завити на Місяць є від чого. По-перше, улюблені комунальники… Поясніть, як так сталося, що наш район обслуговує компанія, в імені якої є назва району, що знаходиться на протилежному кінці міста? А господар компанії навіть на головному каналі країни побував, де розповідали, як на своїх старих ділянках він мало не силою відбивався від обурених бабусь, увірвалися в офіс. Тепер цей подарунок вручили дали нам… І ось — гаряча вода найдорожча в місті, показання теплових лічильників приймати відмовляються, бо гріш не так добре буде йти… Придумуються немислимі схеми, щоб обійти закон. Так ми дізналися, що у нас в домі «автономний джерело тепла», при цьому приймає воду з котельні.

По-друге, громадський транспорт. Коли будували район, продовжили нам маршрутку. Потім відкрили ще одну. І ще одну. І всі — маршрутні таксі, без пільг і проїзних. І всі — від одного і того ж перевізника. Чи треба пояснювати, що таке «приватник-монополіст»? І як так вийшло, що він став монополістом? Загалом, «жеріть, що дають». А оскільки школи в мікрорайоні немає, то школярі змушені переплачувати в маршрутних таксі, щоб дістатися до навчання. До речі, цей перевізник зараз під вартою і під слідством… Транспорт з соціальними картками? Обіцяного, як кажуть, три роки чекають. Ось ми і чекали три з половиною роки. Нещодавно пустили соціальний автобус. Із заявлених 8 машин на маршруті 3-4, і ті — то в пробці, то в парку. Інтервал — 40-60 хвилин, а після 20 годин вже не зустріти. Нещодавно у місті запровадили електронний гаманець, в якому можна їздити протягом години, пересідаючи на інші маршрути безкоштовно. Але скористатися ним мешканці мікрорайону раніше, якщо і можуть, то тільки дивом. Стою і бачу, як народ атакує старі діряві маршрутки, а як натовп схлине — приїжджає довгоочікуваний соціальний автобус, яким від пасажиропотоку дістаються ріжки та ніжки. Мабуть, не за горами той день, коли транспортне підприємство почне волати про «неокупності» рейсу, про те, яку «діру безлюдну» їх послали, так і прикриє маршрут. Чи залишить три автобуси і не стане відкривати ніяких нових обіцяних рейсів.

Якщо б я перемістився на три-чотири роки тому, то в пошуку житла шукав би тільки «вторинку». І якщо в майбутньому така належить, так і зроблю. Я був готовий до тимчасових незручностей в новому районі, але очікував поступових змін на краще. Я не був готовий до відчуття безвиході і подібних експериментів з тарифами і транспортом. Задовбали!