Здрастуйте, дівчина, любляча Лермонтова і Шопена! Особисто ви мене задовбали, бо я не маю честі бути з вами знайомим. Але я знайома з багатьма людьми, яких мені нагадав ваш пост. Про них і розповім.
Є у мене одна знайома. Вона принципово не ходить на постановки наших місцевих театрів (до речі, в одному з наших театрів працює приголомшливий режисер, його постановки номінуються на великі театральні премії, подорожують з гастролями по всій країні). Ходити на вистави наших театрів дівчина не хоче: «Фі, це ж провінційно!» Вона відвідує тільки антрепризу під назвами типу «Жінка зверху» і «Любов не картопля», викладає за квитки за кілька тисяч рублів, а потім мужньо робить вигляд, що постановка була прекрасна, адже столичні актори грають добре (навіть якщо виходять на сцену нетверезі, забувають текст і сально жартують).
Інша моя знайома ходить на артхаусне кіно і відвідує концерти симфонічного оркестру. Не для задоволення, боже збав! Для того, щоб так ненав’язливо згадати в розмові: «А от була я недавно в філармонії…» Ще вона любить гордо демонструвати свою дискографію (суцільно класична музика) і бібліотеку (половина книг на іноземних мовах). До неї в будинок можна ходити, як в музей. Правда, ні разу не помічала за дівчиною палкої любові до музики і знання іноземних мов.
Третя знайома колекціонує автографи і фото зі знаменитостями. У її промові раз проскакує: «ось Алла мені якось сказала» (про Пугачової), «Максимонько завжди такий галантний» (про Галкіна), «книги Танечки — це завжди таке для мене задоволення» (про Толстой), «мій дорогий Арменчик» (про Джігарханяна). Причому з усіма цими людьми знайома максимум одного разу перемолвилась одним словом, сфотографувалася на пам’ять, побачила з відстані витягнутої руки. Але все — тепер це привід говорити про них у панібратськи-розв’язній манері, як про старих добрих приятелів.
У четвертої знайомої кругом одні закордонні друзі. І у Франції, і в Америці, і в Німеччині… Всі без винятку успішні, з кар’єрами, квартирами і громадянством. На ділі виявляється, що подруга в Америці живе там по студентській програмі, а вже через місяць повинна повертатися. Подруга у Франції ринула до свого справді успішному братові і живе у нього. Подруга в Німеччині живе добре, у неї там сім’я, будинок, непогана робота. Тільки не подруга вона, а так — однокласниця. У третьому класі навіть за однією партою сиділи, а тепер вона в Німеччині — привід для гордості, так. Знайома регулярно згадує свою «німецьку подругу», «паризьку приятельку» і «американську знайому».
Ці дівчата намагаються урізноманітнити своє життя ілюзіями. А ще вони люто нав’язують ці ілюзії оточуючим. Змушують своїх друзів створювати навколо себе таку ж видимість, такі ж декорації, такі ж псевдоинтересы. І не вірять, що вся ця мура комусь може по-справжньому подобається! Вони не розуміють дорогих вин — і чорт би з цим. Але вони сміються над тими, хто розуміє, і змовницьки шепочуть: «Ну і шо, ну і купила я це хвалена вино. По мені, так кагорчик за 200 рублів краще — солодше буде. Так що вистачить придурюватися, тобі ж це дороге вино, мабуть, самій не подобається, для понтів п’єш?» Милі дівчата судять по собі, тому що вони Екшн сно роблять виключно напоказ.
Вони мене задовбали. Мені їх шкода. Їх життя було б значно щасливіший, якби вони знайшли в собі мужність забити на понти і почати займатися своїми справжніми інтересами.
А ви, шановна любителька Лермонтова і Шопена… А що ви? Ви ж зовсім не схожі на моїх знайомих, правда?
