Історія «подвійного агента» , який виступає в якості довіреної особи двох спецслужб.
Капітан першого рангу у відставці протягом одинадцяти років грав роль «московського агента» канадської контррозвідки, відомої під архаїчним назвою Королівської канадської кінної поліції (КККП). Ця унікальна довгострокова акція радянської розвідки, коли канадцям був «підставлений» офіцер, кадровий співробітник Першого головного управління КДБ СРСР, призвела до дезорганізації діяльності КККП і її «старшого брата» ЦРУ США і коштувала, за свідченням канадської газети «Ситизьен», кар’єри шести блискучим офіцерів контррозвідки і посади генерального прокурора їх куратору по урядовій лінії.
Ця операція незвичайна вже тим, що одним з її результатів стало оголошення, вперше за багато років, факту «підстави» кадрового співробітника радянської зовнішньої розвідки іноземній спецслужбі. Цілком можливо, мали місце й інші подібні факти, але про них поки не спілкувалося. У чому ж її суть? В кінці 60-х – початку 70-х років в Канаді «під дахом» Минвнешторга працював співробітник зовнішньої розвідки Анатолій Максимов. З обов’язку служби (прикриття) йому довелося встановлювати численні контакти з представниками промислових і торгових фірм, неодноразово виїжджати одному у відрядження по країні.
ВПРОВАДЖЕННЯ ТУРГАЯ
В перше головне управління (ПГУ) КДБ Анатолій Борисович Максимов прийшов у 1961 р. після дворічної навчання в розвідшколі. До цього були тбіліська школа контррозвідки і служба в Особливому відділі Північного флоту. Вся його подальша робота пов’язана з Управлінням «Т» — науково-технічною розвідкою ПГУ. Область інтересів — новітні технології, експорт яких у Радянський Союз був тоді заборонений завдяки діяв на Заході ембарго щодо угоди КОКОМ. За три десятиліття Максимов, який проходив в оперативній листуванні ПГУ з резидентурами в Японії і ще 10 країнах під псевдонімом Тургай, отримав від своєї агентури і довірених осіб безліч корисної інформації, насамперед оборонного значення. Ряд операцій з його участю сприяв укладенню важливих для СРСР торгових угод із західними фірмами. Загальний економічний ефект від них важко оцінити.
МАКСИМОВ Анатолій Борисович (псевд. Тургай, Акваріус, Микола, Майкл Дзюба, Джеральд Стадник) (р. 1934)
Тургаю довелося займатися різними справами. Але особливо його цікавила хімія полімерів, вироби з пластмаси, що використовуються в машинобудуванні. У Канаді на виставці «Експо-67», де він представляв об’єднання «Теххимимпорт», познайомився з Джеффрі Вільямс, фахівцем з пластмас. Як вважає Максимов, Вільямс в кінцевому підсумку вивів на нього ЦРУ і канадську контррозвідку. Так Тургай став ще і Миколою в операції «Турнір».
Оскільки Вільямс намагався залучати Максимова в різні «ліві» комерційні угоди, про це розвідник доповів своєму керівництву в ПГУ. Вирішено було продовжувати оперативні ігри з Вільямсом як передбачуваним «навідником» спецслужб США і Канади. Мабуть, первісна ідея задіяти Максимова в операції «Турнір» належить Філіпу Бобков, який очолював на «Експо-67» у Монреалі оперативну групу КДБ (як відомо, з 1968 по 1991 рік Бобков очолював П’яте управління Луб’янки — «службу ідеологічної контррозвідки»). Навесні 1971 р. заступник начальника ПГУ Борис Іванов запропонував Максимову, як він каже, у разі необхідності виступити в ролі зрадника».
Павільйон СРСР на виставці «Експо-67»
Фактично з цього моменту почалося справа «Турнір». Але тут і з’являються перші запитання. Думки різних аналітиків з оцінки первісної мети цієї операції неоднозначні. Є різночитання і щодо отриманих результатів. Так чи інакше, але Максимов погодився діяти як двійника «на матеріальній основі», зауваживши, що для цього йому потрібно «свобода дій і максимум конспірації». Вільямс отримав в ПГУ кличку Дрозд, а Тургай і Микола в одній особі відбув до Канади, пробувши там до травня 1972 року.
ПАУЗА В ГРІ
До 1984 р. у Країни кленового листа не було своєї розвідслужби. Цим займалося підрозділ у складі КККП. Згідно з деякими публікаціями, відділ розвідки очолював Білл Кліфф, який зустрічався з Аквариусом-Максимовим. Але спочатку був Френк Дентремон, шеф відділу контррозвідки по роботі з громадянами СРСР у Монреалі. Він підсів до Максимову в поїзді Оттава-Монреаль, представився і запитав: «Може бути, ви хочете залишитися в Канаді чи США?»
Схоже, операція «Золота жила» до того часу йшла повним ходом. Точно про це ніде не написано, як і про початкову дату «Турніру». Стати неповерненцем Максимов відмовився, однак погодився надалі давати канадцям якусь корисну інформацію в обмін на винагороду.
До цих пір неясно, хто кого в підсумку «обіграв». Канадця найбільше цікавили відомості про конкретних радянських громадян, а не військова або економічна інформація. Але навіщо тоді він запропонував «радянському комерсанту» не повертатися на батьківщину? Знав, що той працює в ПГУ?
Це протиріччя можна розв’язати, якщо взяти до уваги іншу версію: операція «Турнір» замислювалася спочатку з метою «підстави» Максимова агентуру канадської та американської розвідок… в Москві.
Через кілька днів після вербування його Дентремоном (або після зондажной бесіди) наш Микола повертався додому і ніхто не знав, пошлють його за океан коли-небудь ще.
Відносини між СРСР і Канадою складалися тоді успішно. Восени 1972 р. в Москву вперше приїхала знаменита команда «всіх зірок» канадського професійного хокею. Напередодні Максимову прийшов лист від Вільямса. Серед іншого канадський хімік повідомив, що у складі делегації буде Пітер Стефен. Дійсно, той приїхав, дзвонив Аквариусу і просив про зустріч.
Canada’s NHL stars stand in line before a Summit Series game against the U. S. S. R. in Moscow
«Такого задоволення ми канадцям доставити не мали права, і не доставили», — зауважує Максимов, вважаючи, що якщо б зустріч відбулася, то КККП і ЦРУ запідозрили його у зв’язках із КДБ. Пройшовши таку «перевірку», Акваріус, раніше відмовився співпрацювати з канадцями на території Радянського Союзу, націлився на черговий виїзд за кордон.
У надії продовжувати використовувати Дрозда (Вільямса) як посередника в контактах зі спецслужбами противника. Коли ж відбулася перша зустріч Максимова з Клиффом? Цей персонаж у мемуарах з’являється досить несподівано, немов якісь глави в книзі були переставлені місцями: «Не випадково ж і Дентремон, і Кліфф неодноразово порушували у розмовах зі мною питання про доцільність моєї роботи на американську розвідку».
СЕАНС МАЙКЛА ДЗЮБИ
Поїздку Аквариуса в Європу навесні 1973 р. західні спецслужби залишили без уваги. А в серпні Максимова направили в Торонто. На Канадської національної ярмарку він працював під «дахом» заступник директора радянського павільйону. До речі, неподалік розташовувалася і фірма «Дансон», де служив менеджером той згаданий Стефен. Максимов очікував появи Дентремона, і той незабаром з’явився, продовживши їх контакт, перерваний на півтора року. Розмова знову крутився навколо вербування Аквариуса і умов його подальшої безпеки як агента.
Через день вони зустрілися знову, щоб уточнити деталі. Максимов висловив свої вимоги і побажання. Перш за все йому потрібно гарантійний лист про його канадському громадянство за підписом прем’єр-міністра Трюдо. Далі: канадський паспорт, свідоцтво про народження, відкриття персональних рахунків в канадських і швейцарських банках…
Список завершувався кредитною карткою «Амерікен експрес». Дентремон знехотя погодився вивчити вимоги і сказав, що через пару днів познайомить Максимова з Клиффом, який прибуде з Оттави.
На цій наступній зустрічі Кліфф вручив російському гостю візитку з іменем Майкла Дзюби, співробітника фірми «Дангарвин»: «Це ваша візитна картка. На це ім’я вам буде виписаний канадський паспорт і відкриті рахунки в банках Канади та Швейцарії». Всі ці документи разом з гарантійним листом Максимову пообіцяли вручити пізніше, коли він знову опиниться у закордонному відрядженні. Дивно, що після такої цілком конкретної бесіди нова зустріч відбулася тільки в квітні 1975 р. в Нью-Йорку. Не зміщені дати в оповіданні Максимова на один-два роки вперед?
Саме тоді наш розвідник нібито побачив в руках Кліффа «свій» паспорт на ім’я Дзюби та інші документи, включаючи гарантійний лист за підписом міністра юстиції Уоррена Олменда, датований 23 серпня 1973 р. (тобто часом їх попередньої зустрічі в Торонто).
ВАРІАНТ КЛІФФА
Максимов каже, що він запам’ятав точний текст листа міністра, дані паспорта з шестизначним номером, семизначні номери інших документів, четырнадцатизначные номери банківських кредиток… В березні 1978 р. всі ці групи чисел були опубліковані в «Літературній газеті» в статті Аркадія Сахнін «Павутина», де йшлося про якийсь комерсанті Олексія Богдановічеві Мартинова, який став жертвою підступів канадської спецслужби. Звичайно, ім’я розвідника Максимова там не фігурувало. Але західні розвідки прекрасно знали, про кого йде мова, коли КДБ реалізує подібну інформацію, вказавши країну.
У своїх мемуарах «Перше головне управління» колишній генерал КДБ Олег Калугін стверджує: на початку 1970-х років у ПГУ був надійний агент в канадській контррозвідці. Його подальша доля невідома, крім вказівки, що він обіймав високу посаду в КККП. Як вважають деякі історики розвідки, мова може йти про Біллі Кліффе або про когось з тих, хто працював з Максимовим.
Олег Калугін. Фото кінця 1980-х років
Але Акваріус після 1975 р. зустрівся з Клиффом через рік у Швейцарії, після чого канадець зник з поля зору Луб’янки. Саме в травні 1976-го Микола, як сказано в книзі, передав своєму «другові» з Оттави «солідну інформацію». На думку одного з відставних офіцерів КДБ, операція «Турнір» тому і починалася в ПГУ, що дії канадських і американських спецслужб щодо Максимова контролював Кліфф, якого пізніше видав противнику агент ЦРУ.
Цим і пояснюється зрив проведення «Турніру», після чого делікатна інформація стала для КДБ непотрібною. Сюжет з Максимовим був обіграний в пресі, коли в лютому 78-го з Канади вислали 13 радянських дипломатів і торгових представників. У бесіді зі мною відставний офіцер ПГУ, який побажав зберегти інкогніто, висловив таку думку: до Максимову претензій немає, він виконував вказівки свого керівництва, хоча деякі дати в його книзі можуть не відповідати матеріалами оперативних архівів ПГУ.
Чергове і останнє «рандеву» Максимова з канадцями сталося незадовго до фіналу операції «Турнір» в листопаді 1977 р. в Женеві. Новий співрозмовник Максимова назвався Томасом Квилли і сказав, що Кліфф «пішов на пенсію» і Максимов тепер не Майкл Дзюба, а Ярослав Стадник. Зрозумівши явне здивування свого візаві, Квилли пояснив: «Дзюбу знає ЦРУ. Вони вже завалили не одного агента, назрівають нові скандали. Забудьте про все, що вам про ЦРУ говорив Білл. Що ж стосується документів і рахунків у банках, то ми все передбачили».
З цими словами він дістав канадський паспорт і весь інший набір документів «Аквариуса», виписаних на ім’я Стадника. Максимов знову, як і два роки тому, запам’ятав ці групи чисел. Згодом він дізнався, що документи на Дзюбу були фальшиві, на Стадника — справжні.
БЕЗ СТРАХОВКИ
З розповіді Максимова випливає висновок, що великі суми грошей від канадців він все-таки отримував, хоча, звичайно, звітував про них в ПГУ. Коментуючи його епопею, колишні розвідники, з якими розмовляв автор цих рядків, дивувалися «безпечності» Максимова. Як він міг передавати канадцям інформацію, нехай навіть і в якості «дези» насправді, не маючи на руках таку «страховку», як зазначені ним документи? Значить, швидше за все мав. Однак найбільш вірогідне пояснення, якщо прийняти до уваги версію з Клиффом, таке: копії матеріалів на Дзюбу були в ПГУ вже в 1973 р., а документи на Стадника або були підкинуті людьми з ЦРУ, або зовсім відсутні.
З 1968 по 1979 рік канадське уряд очолював П’єр Трюдо, лідер Ліберальної партії. Коли Максимов вперше потрапив в Країну кленового листа на «Експо» в 1967 р., Трюдо був міністром юстиції. Його наступник на цій посаді опинився в центрі службового розслідування по «справі Максимова». Як пізніше повідомлялося в канадській пресі, Білл Кліфф також потрапив у жорна слідства.
Шість «блискучих контррозвідників» Канадської королівської кінної поліції з-за справи «Золота жила» позбулися своїх посад. У 1979 р. лібералів до влади у Канаді змінили консерватори. Заради цього затівався «Турнір»? Але все-таки Анатолій Максимов добре зіграв по всьому полю шпигунської баталії в команді «всіх зірок» канадської розвідки.
Аналізуючи справу «Турнір», професіонали з спецслужб виділяють головне обставина: розвідки Канади, США і Великобританії з самого початку знали, що Максимов — співробітник КДБ. І вербували його з метою отримання інформації про ПГУ та передачі в Москву відповідної дезінформації. Максимова «розшифрували» «супершпигун» Олег Пеньковський (до його арешту в жовтні 1962 р.) і співробітник Управління «Т» ПГУ Олексій Кулак (агент ЦРУ Скотч і Федора в ФБР), а також втік до англійцям в 1971-му Олег Лялін, з яким Тургай навчався в розвідшколі.
Всі три згадані автором мемуарів як зрадники. Можна зробити висновок, що на Заході кожен крок Максимова перебував під контролем місцевих спецслужб. А особливо в Канаді.
СПРАВА ПРО «КРОТІВ»
Леслі Джеймс Беннет в роки Другої світової війни служив у розвідці військ зв’язку британської армії. З 1954 р. жив у Канаді, працював у контррозвідці, де очолив відділ по Радянському Союзу. У 1970 р. КККП встановила за ним постійний нагляд. Спочатку підозри проти нього виникли після втечі в СРСР Кіма Філбі, з яким Беннет в кінці 40-х працював у Стамбулі. Потім надійшли дані з ЦРУ. Операція по розробці Беннета як «радянського шпигуна» іменувалася «Гридирон». Його звільнили без пенсії, хоча слідство не мало ніяких доказів.
Американський дослідник Девід Уайз у своїй книзі «Полювання на кротів» наводить слова колишнього співробітника ЦРУ, знайомого з справою Беннета: «В цьому полягала трагедія канадців. З цією людиною надійшли жахливо, його звільнили, і від нього пішла дружина. А він абсолютно невинний».
На думку Вайза, своя контррозвідка намагалася влаштувати Беннет хитромудру пастку, повідомивши, що в Монреаль прибуває якийсь радянський перебіжчик. Якби на зустрічі з «втікачем» виявилися також і люди КДБ, то це означало б, що Беннет вчасно передав цю інформацію до Москви. Але «мисливцям за кротами» завадила тоді сніжна буря над вечірнім Монреалем… Яке це має відношення до Максимову? Можливо, він нічого не знав про «Гридироне», хоча і був тоді в Монреалі.
Розгадка в іншому — оперативної грою проти Беннета на місці керував Дентремон. Той самий, хто вербував Максимова. Саме в 1972 р. на «канадської майданчику» відбувся головний епізод «турніру для професіоналів» між ЦРУ і КДБ, в якому взяв участь Микола (він же Акваріус).
Резидент КДБ у Канаді (він працював під прикриттям посаді радянського консула в Монреалі) Володимир Меднис. Фото 1970-х років
Після візиту в СРСР канадської хокейної команди в кінці 72-го був звільнений Беннет — «шалений Джим», як його називали в Оттаві. Трохи раніше позбувся оперативної посади тодішній резидент КДБ у Монреалі і одночасно наш консул Володимир Меднис, який раніше очолював американський сектор служби зовнішньої контррозвідки ПГУ.
Він привіз з відрядження таку купу «компромату» на співробітників оттавської і монреальської резидентур, що керівництво не стало розбиратися і перевело Медниса в навчальний підрозділ розвідки. А через два року директор ЦРУ Вільям Колбі відправив у відставку свого головного контррозвідника легендарного Джеймса Энглтона, який, до речі, не вірив у щирість «улюбленого агента» ФБР Кулака, рахуючи того «підставою» КДБ, що було спростовано згодом з подачі ЦРУ в американській пресі.
Джеймс Хесус Энглтон під час слухань по «Уотергейту»
Безсумнівно, Энглтон вважав агента Аквариуса одним зі своїх «кротів», який нібито постачав ПГУ інформацією, вигідною для американців.
Сьогодні каперанг Максимов і полковник Меднис продовжують заочно звинувачувати один одного в некомпетентності. Після бесід з Володимиром Меднисом у мене склалася думка, що ні Скелі, ні Беннет не були радянськими «кротами».
Зате Володимир Августович підтвердив: він допомагав Энглтону позбутися Беннета, використовуючи свою і американську агентуру. І досі впевнений, що в КДБ були впроваджені «кроти» ЦРУ, хоча відмовляється їх назвати. В оповіданнях обох розвідників немає відомостей про конкретні дії СІС. Схоже, британська розвідка в даному «Турнірі» виступила найбільш професійно, отримуючи інформацію з усіх джерел. Не ламаючи долі та кар’єри своїх співробітників, не розкривши жодної своєї операції. Хоча і не досягнувши тут якихось видимих результатів.
