Після повернення з тривалої зарубіжної відрядження у мене виникла необхідність у покупці нової машини. І вимоги смішні: легковик, автоматична коробка передач, ціна в межах 400 штук і не китайський бренд. У цьому процесі могла б задолбать багато, але найбільше відзначилися друзі і родичі, лізуть зі своїми порадами.
Ось дядько Саша. Він вважає, що автоматична коробка передач — це фу. Тільки механіка, тільки хардкор! Жодного розумного аргументу при цьому він не навів. Я його розумію — до чого звик, на тому і їздить. Я звик їздити на автоматі, і, до речі, жодного нарікання за 5 років експлуатації у мене до цієї коробки не виникало.
А ось тітка Оля. Її чоловік не визнає легкові машини. Обов’язково йому подавай величезний джип, нехай це хоч двадцятирічний УАЗ. Тільки от живуть вони в приватному секторі, де позашляховик справді корисний. Мені ж не посміхається кататися по вузьких міських вулицях на подібному бронетранспортері, та й ціни на такі машини дуже кусаються.
Двоюрідний брат Дімка. У нього бзік щодо дизеля. Бензиновий движок — це відстій і зайва трата грошей. Його дизельний «пежо» періодично видає дрібні проблеми типу «заглохнути і не завестися на трасі». Швидше за все, справа в машині, а не в типі палива — але як-то мені довіри всі ці пригоди брата не додають.
Мій тато — туди ж. Довго мучився зі свого «шевроле», прожужжали мені всі вуха, що ось-де він це відро продасть і купить якийсь «форд» чи «фольксваген». Днями він Екшн сно оновив машину. Та тільки взяв ту ж модель «шевроле», тільки рік випуску свіжіше. На питання «На куя?» чітко відповісти не зміг, але пообіцяв їздити на ній тільки до вокзалу, а там вже на електричку. «А то пробіг у неї просто дикий буде», — були його слова. Ну, чесно кажучи, я думав, що машина для того і потрібна, щоб на ній їздити, а не зЕкшн снювати щоденні трихвилинні поїздки.
І ось дивлюся я на всіх цих їжачків, смачно жують свої кактуси, і думаю — може, ну її, цю машину? А то раптом стану одним з них?
