Приходжу в кафе на день народження подруги. Іменинниця пригощає і пропонує вибрати страву на власний смак. Подумавши, я вибираю закуску з курячої грудки з овочами. Подруга здивовано каже:
— Ти чого береш, візьми сьомгу з грибами! Вона тут знаєш яка смачна.
— Ні, краще курку з овочами, — кажу я.
— Да ладно тобі мої гроші економити, бери сьомгу.
— Та не треба мені.
— Ну візьми!
— Та не люблю я ні сьомгу, ні гриби! — не витримую я. — Я люблю курку і солодкий перець.
Подруга потім сердиться, що я псую апетит іншим.
Їдемо невеликою компанією в машині. Грає музика, пасажири підспівують про те, як «боляче бачити білий світ» і чогось там ще.
— А ти чого не співаєш? — кажуть мені.
— Слів не знаю.
— Ти що, це ж така хороша група. Її треба знати.
— Я пару пісень послухала, мені не дуже сподобалося.
— Ех ти… Обов’язково послухай ще, ти просто не зрозуміла!
Діалог з ще одним приятелем.
— Почитай Докінза, він так цікаво пише.
— Вибач, не думаю, що мені варто читати.
— Чому? Це ж відомий вчений.
— Бо я віруюча і вважаю для себе неприйнятним читанням аргументи на користь атеїзму.
— Та ти ПГМнутая!
Люди добрі! Я не вириваю шматки у вас з рота, не вимагаю вимкнути вашу музику, не закликаю палити ваші книги. Я даю жити іншим, дайте і мені пожити, добре?
