Дорога в пекло вимощена пиріжками

388

Мені 35 років, і у мене з-за гормональних порушень, пов’язаних з раннім клімаксом, пропав апетит. Це досить рідкісний випадок, зазвичай клімакс проходить не так. Але факт є факт: є мені перехотілося, як вважає лікар, на все життя. З цим доведеться змиритися і їсти здорову їжу через силу, тому що треба.

Дуже дістали ті, хто бажає мені добра. Особливо найкраща подруга (до речі, лікар-гінеколог, тобто людина в темі). Я дуже її люблю, ми дружимо 22 роки, але в гості до неї я ходити побоююся. Програма «лікар» у ній вимикається, включається програма «подруга», і пішло-поїхало: «Дивись, який круассанчик! Спробуй салатик! З’їж бутербродик! А давай кави з пиріжком! А давай картопельки!» Адже і людина знає, що їжа стала для мене тягарем і мукою, і все одно…

На роботи (дитячий заклад) колеги силою тягнуть мене в їдальні, умовляючи: «Ну, чаю попий хоча б!» а потім, вже на касі, починається: «Ти така худенька! Співаєш, будь ласка». Адже вони теж медики.

Двоюрідна сестра — вже хто-хто, а вона повинна розуміти, оскільки пережила те ж саме. Але і вона туди ж: м’ясо-салатики-майонезики-пиріжки, а якщо відмовляюся — образи до сліз.

Сестра чоловіка мені нічого не має, але сто разів адже пояснювали, що не можна, що не влізе, що буде нудити, що гормони… Все розуміє — і знову: «Співаєш свининки!» А я ще й вегетаринка, до речі, що ускладнює.

Добре хоч чоловік розуміє, в чому справа, і не напихає мене їжею. Спасибі йому, рідного!

Не знаю, як їм усім пояснити, що слово «анорексія» означає всього лише відсутність апетиту, а зовсім не психічний розлад з метою схуднення. Я не була повною, і теперішній мій вага (51 кг) не було моєю метою. Мене і колишні 67 влаштовували, враховуючи зростання. У мене все добре з головою, просто гормони так захотіли. Так і хочеться нагадати: люди, благими намірами вимощена дорога в пекло.