Де-то в 2011-му, коли я тільки влаштувався в соцзахист адміністратором баз даних, роботи у мене було в рази більше ніж зараз. Тоді нарахування та виплату пільг та допомог ми здійснювали Досовських програмах, які періодично сбоили і вилітали.
Тому, приблизно раз у два-три місяці, під час формування і завантаження нарахувань, якими я займався спільно з бухгалтером і выплатником, нам доводилося приїжджати на роботу на вихідні, щоб вкотре встигнути все донарахувати вчасно. Як казала начальниця — пільговики чекати не будуть.
І выплатник, і бухгалтер — жінки, з просто огроменным почуттям гумору. На роботі, між справою, ми любили жартувати один над одним. Бувало жарти йшли в площину вульгарного, але до зовсім низинних речей, як-то, не опускалися. Тут варто обмовитися, що колектив практично жіночий. З мужиків тільки я і водій.
В той раз була субота. Працювати почали з 10 ранку. Я завантажую виплати, бухгалтер звіряє, выплатница страждає хернею, періодично тикаючи пальцем в монітор і радячи мені як не збитися з алгоритму завантаження посібників. Ближче до обіду телефонує дружина, дізнатися чи довго я ще буду у вихідний роботу працювати.
Ледь я встиг сказати привіт, як колеги (вони в цей час стояли за спиною) Почали стогнати, з придихом по типу: «О, так, Іванку, ще». Вірніше сказати, одна початку, а інша, блін, її підтримала. Жартівника, йопта. Мені складно описати словами як змінився голос моєї дружини поки вона цікавилася коли я приїду.
Уявіть на секунду себе на її місці — ти дзвониш чоловіка (або дружину), який у вихідний поїхав (може і нібито) на роботу, йому дзвониш, питаєш, а тут з трубки жіночі (або, не дай боже, чоловічі) стогони з придихом.
— Це що ще таке? — обурилася на повному серйозі дружина, жарт моїх колег не оцінивши.
Я прикривши телефон рикнув на жінок. Стогнати вони припинили, але, бля, бачили б ви їх задоволені пики. Добрих п’ять хвилин я виправдовувався перед дружиною, пояснюючи, що мої дві колеги — ну просто повні жартівника, що ні, я не лежу в ліжку, так, завантажую виплати, і так, якщо не вірить, сама може приїхати.
Дружина, начебто подуспокоилась. Завантаження ми все зробили, перевірили, звіти до головного управління відправили. Коли приїхав додому, дружина зустріла насторожено-недовірливим поглядом. Довелося ще раз пояснювати ситуацію…
Стільки часу вже пройшло. Бухгалтер давно звільнився, залишилася тільки выплатница. З’явилося АСП, АІС, які працюють через інтернет. А про історію це періодично згадуємо. То я жартівливо обурююся выплатнице, як вони мене тоді підставили, то дружина пригадує стогони в трубці… То выплатница, підколювати починає — а пам’ятаєш Вань, як нам тоді добре втрьох було?
