Задовбали. Чи То зі мною щось не так, то люди, які мене оточують, сволочі.
З раннього дитинства виховували в мені пунктуальність, здатність відповідати за свої слова. Домовилася зустрітися в 6 — прийди трохи раніше, мало чи, може, затримаєшся по дорозі. Якщо сказала, що допоможеш однокласниці, мамі, бабусі, сусідки забратися, допомогти щось донести та інше — не треба йти туди з манікюром і на шпильках. Знаєш же, що будеш робити. І якщо сказала, то будь добра виконай. Це називається відповідальністю.
За іронією долі з раннього ж дитинства мене оточують дуже безвідповідальні люди. Запізнитися на зустріч і не попередити? Нормально. «Ну, могла ж здогадатися, що раз мене немає, то я не прийду». Переїжджаю, вже місяць переношу домовленість зі знайомими, які самі щоразу пропонують свою допомогу (у них «Газель»). В результаті вони не змогли, то забули, чи то вчора випили. І адже нікому в голову не прийде, що я для цього встала в 5, приготувала їм каву, зібралася, подтащила коробки ближче до дверей. І що… Дзвінок з запізненням на 40 хвилин від призначеного часу: «Пробач, ми тут проспали/випили/зайняті… Нам дуже незручно, давай наступного тижня?»
І так все життя. В школі, в інституті, на роботі… Що не так з цим світом? Невже так важко виконати те, що обіцяєш? Якщо б можна було зовсім обійтися без допомоги, то так би і робила. А то всі необов’язкові — задовбали.
