Дурочка з Юрочкою з булочкою

424

Нещодавно мені довелося лежати в хірургічному відділенні після операції. Величезний лікарняний комплекс, швидка допомога, народу — тьма. В палаті по шість-сім осіб: і післяопераційні, і до, і народ на обстеженні, — все в купу. Гаразд, можна пережити, коли ви всі дружно починаєте обговорювати народні прикмети та інші життєво необхідні речі, скаржитеся на чоловіків-алкоголіків і дітей-егоїстів. Від цього я рятувалася великими навушниками з Металликой, інтернетом і читанням книг. Але конкретно за цей тиждень мене задовбали одна дівчинка — точніше, не сама дівчина, а її коханий Юрочко.

Юрочка ходив у лікарню, як на роботу, з восьмої ранку до п’ятої вечора. Він окупував тумбочку і стілець, рився в ноутбуці, включав своїй Оленці якісь сопливі мелодрами з жутчайшим перекладом, взутим ставав на ліжко, щоб закрити віконце. Але це все дрібниці. Я сприймала його як предмет інтер’єру і не звертала уваги — навіть переодягалася при ньому (в розумних межах). Юрочка моторошно червонів. Навіть на лікарняному ліжку після операції виглядала непогано — від природи дісталися фігура і зовнішність.

Але конкретно задовбав мене Юрочко, коли з буфету він приволік ароматний кави, булочку і шоколадку і почав все це жерти, сидячи за тієї самої тумбочкою! Е-мое, а ми-то, наївні, з ранку вважали, що 1% кефір — це щастя! Захлинаючись слиною, все це Юркові я і висловила. Задовбав!