Експеримент типового житлового будівництва в США

135

Якщо ви вже читали в інтернеті подібну тему, то вам могло здатися, що ця невдача пов’язана саме з формою, методом або особливостями типового, масового житлового будівництва. Насправді я думаю це тут зовсім не причому. Подібні результати можна бачити в будь-яких варіантах житла в США. Та й типове панельне домобудівництво виникло саме в США ще в 1910 році і потім досить поширилася як по країні, так і по Європі.
А ось що сталося саме з цим експериментом по переселенню малозабезпечених громадян в типові багатоповерхівки..
У середині 1950-х років в Сент-Луїсі, штат Міссурі, США, був побудований соціальний житловий комплекс, один в один схожий на типовий квартал в будь-якому місті Радянського Союзу. Житловий комплекс «Прюітт-Игоу» (Pruitt-Igoe) називали тоді найамбітнішим проектом житлового будівництва в США в післявоєнний час. У пресі район охрестили висотним передмістям, квартал отримав першу премію на престижному конкурсі «Архітектурний форум».

»Прюітт-Игоу» складався з 33-х 11-поверхових типових житлових будинків. Район був розрахований на проживання 12 тис. осіб. За фотографіями здається, що знаходишся на в американському штаті, а де-небудь в московських Черемушках… Архітектором, до речі, виступив Мінору Ямасакі, який пізніше побудував, в тому числі, і нью-йоркські вежі Всесвітнього торгового центру.

Архітектор Мінору Ямасакі
Метою створення комплексу було вирішення проблеми житла для молодих квартиронаймачів, які належать до середнього класу. На місці забудови до цього тулилися халупи найбідніших, негритянських, кварталів Сент-Луїса. В бараках були відсутні зручності, на вулицях панувала антисанітарія. Борючись з убогістю, влада міста і штату задумали будівництво нових районів ще в кінці 1940-х років.
У підсумку, Казначейство США виділив 36 млн доларів на будівництво типового кварталу в Сент-Луїсі.
Відкриття комплексу відбулося в 1956 році і все виглядало райдужно. Концепцію кварталу планувалося масштабувати по всім Сполученим Штатам. Однак, вже через рік, квартал почала перетворюватися в гетто, а мешканці того самого «середнього класу» виїжджати в інші райони.
Свою назву житловий комплекс отримав на честь героя Другої світової війни чорношкірого пілота Олівера Прюита і білошкірого конгресмена від штату Міссурі Вільяма Игоу. За принципом «50/50» квартал заселили як білі, так і чорні сім’ї. З часом білих сімей в кварталі ставало все менше. А з скасуванням сегрегації вони зникли зовсім.

На місці майбутнього типового кварталу тулилися нетрі бідняків

У порівнянні з сусідніми нетрями «Прюітт-Игоу» був раєм для місцевих жителів – електрика, водопровід, зелені парки… Жителі називали свої будинки «пентахаусами бідняків»

Проект був побудований в 1956 році., він обійшовся державі в 36 млн доларів

Квартал ділили між собою негритянські і білі сім’ї

Спочатку квартал був процвітаючим

Люди справно платили за оренду

Новосели раділи своїм світлим кімнатах з усіма зручностями

Квартири були невеликими, зате окремими

У дворах мешканці влаштовувалися спільні свята.

Проте вже в середині 1960-х років квартал перетворився на гетто

Двірники перестали прибирати сміття

Вікна ніхто не склив

Довелося встановити антивандальні двері і світильники

Поліція стала відмовлятися приїжджати на виклик у район

Протягом 1969 року з-за високої вартості утримання, міська влада підняли вартість оренди житла в «Прюітт-Игоу» в три рази

Масова несплата рахунків призвела в підсумку до комунальної трагедії – в одному з будинків через відсутність ремонту прорвало каналізацію

У 1970 році місто оголосив квартал зоною лиха і почав відселення мешканців. Влада вирішила, що людей легше виселити, ніж ремонтувати інфраструктуру

Занедбані будівлі заповнили наркомани і бомжі

У 1972 році почався знос району. Першими були підірвані три будівлі

Знесення перших будинків був показаний по національному телебаченню. Кадри відображали невдачу програми з будівництва державного житла

Знесення був завершений в 1974 році
Ось ще фотохроніка цього району :

Економія досягалася простими і красивими методами.
Ліфт зупинявся лише на кожному третьому поверсі, а широкі і просторі галереї (по 2 на кожному поверсі) позиціонувалися як:
* місце для прогулянок на свіжому повітрі
* безпечне і затишне місце для ігор маленьких дітей
* місце для прання
* паркінг для велосипедів, місце для встановлення пральних машин і т. д.
Однак через кілька років у Pruitt-Igoe запанувала розруха, злочину і вандалізм.
Крихітні кабінки ліфтів були розламані і зассаны. До того ж, зупинка через кожні три поверхи зробила їх ідеальним місцем для пограбувань і зґвалтувань.
Стіни сходових прольотів, є єдиним можливим шляхом до квартир на поверсі без ліфта, були разукрашаны непристойностями. Системи освітлення та пожежогасіння були знищені.
Темні підворіття на виходах також стали відмінним місцем для масового криміналу.
Галереї стали місцем тусовок. Потрапити в свою квартиру в окремих випадках було рівнозначно пускання по колу.
Залишені без нагляду діти втягувалися в злочинний коло.
Решітки на вікнах галерей було встановлено не відразу. Кілька дітей загинули, випавши з вікна.

Публічні кімнати для прання та комори були розгромлені і відразу стали небезпечні. Щасливці крали ключі і вішали на них свої замки.
У Pruitt-Igoe, призначеному для 12 000 чоловік, була дуже малоразвита інфраструктура.
Через 5 років був побудований community center, але він не був популярний через величезної кількості обмежень на його використання, накладених адміністрацією. Більш того, він був уособленням зла. Там люди сплачували ренту.
Доктор Лі Рейнвотер, професор Washington University з соціології та антропології, очолив 5-річне дослідження сумного феномену Pruitt-Igoe. Він отримав грант від National Institute of Mental Health — національного інституту психічного здоров’я.
Доповідь дока був присвячений тих причин, які штовхають людей на злочини, створюють у них відчуття безвиході. Причини крилися… у конструкції будинків:
«These threats can be pretty well done away with where the resources are available to resign decent housing for lower class people.» For example, «In buildings where there are half a dozen or more families whose doors open onto a common hallway, there is a greater sense of the availability of help should trouble come than there is in buildings where only two or three apartments open onto a small hallway in a stairwell.»

А ось слова самого Ямакасі:
«I never thought people that were destructive. As an architect, I doubt if I would think about it now. I suppose we should have quit the job. It’s a job I wish I hadn’t done.»
Середня прибуток від 2100 проживають сімей в місяць становила… всього 2 300 уе. Більше половини всіх мешканців жило на велфере (посібнику).
У Pruitt-Igoe проживало 10,736. 98% — чорні. З них — тільки 990 дорослих чоловіків.
В 1965 році на вирішення проблеми в Pruitt-Igoe було вирішено виділити 7 мільйонів ує. АЛЕ нове освітлення та фарбування коридорів не могла допомогти вирішенню проблеми.
Pruitt-Igoe став для всієї країни символом руїни, безнадії. У 1972 роки були знесені 3 висотки. Через рік U. S. Department of Housing and Urban Development визнав район Pruitt-Igoe безнадійним.
Були знесені всі будівлі.

Почалося все в далекому 1951 році, коли проект кварталу для незабезпечених громадян американці японського походження Мінору Ямасакі (Minoru Yamasaki) переміг на конкурсі, організованому владою міста Сент-Луїса.
Ямасакі випробував сильний вплив знаменитого Ле Корбюзьє і в своїх проектах дотримувався функціоналізму, тобто первинності утилітарно-практичного призначення житла по відношенню до його формі.
Химерні бароко і рококо до початку XX століття безнадійно залишилися в минулому. Банальною, на першій погляд, але революційною за своїм наслідків ідеєю виявилася експлуатація простої форми – паралелепіпеда.
Функціоналізм обеззброює. Основний матеріал – типові блоки залізобетонних плит. Дахи плоскі, поверховість – середня, ганок – із залізобетонним козирком, декор – прямокутні плитки кахлю.
Нічого не нагадує? Точно, наші рідні і улюблені спальні райони. Так що початок будівництва знаменитих хрущовок було цілком у руслі передових тенденцій свого часу. Правда, у нас це вважалося нормальним житлом, а ніяким не «соціальним». Місцями навіть престижним було. Ну да ладно.
Основна ідея знеособлених мікрорайонів не в їх простоті і схожості, а в принципі зонування: в місто люди їздять працювати, а тут – живуть. І для життя вони повинні бути забезпечені всім необхідним.
Початковий план проекту передбачав два незалежних кварталу – той, що для кольорових, був названий на честь чорношкірого Уэнделла Прюитта (Wendell O. Pruitt), льотчика-винищувача часів Другої світової, а другий носив ім’я Вільяма Игоу (William L. Igoe), колись американського конгресмена. Білого, само собою.
Але в 1954 році сегрегація була заборонена на законодавчому рівні, і представникам різних культур довелося жити разом. Виникло муніципальне освіту під об’єднавчою назвою – через дефіс.

Однак об’єднання не вийшло. Расові забобони глибоко проникли в побут пересічних американців. Особливо якщо ми говоримо про Півдні. Ні, Міссурі (зі своїм Сент-Луїсом), це, звичайно, не чистий Південь, але за ним вже маячать Арканзас і Теннессі. А може, і не забобони це були зовсім, а щось інше.
Деякі прогресивні архітектурні особливості теж підлили масла у вогонь. Наприклад, химерна схема руху ліфтів під назвою skip-stop: вони зупинялися тільки на першому, четвертому, сьомому та десятому поверхах – з метою мінімізації людських пробок. На ділі це призвело до зростання числа злочинів, і багато «нормальні» жителі просто не змогли залишатися у своїх квартирах.
Як би там не було, протягом двох років більшість білих поселенців знайшли собі краще житло і покинули мікрорайон. Неблагополучні елементи заполонили квартал, рівень злочинності помітно підріс, а тут ще й бюджету оголосили секвестр — у зв’язку з еміграцією.
Було кілька спроб врятувати здавався таким симпатичним соціальний проект, на що було таки знайдено близько п’яти мільйонів доларів. Проте ситуація все більше посилювалася. Під кінець вона стала настільки гнітючою, що 16 березня 1972 року влада міста приступили до знесення будинків.
2870 квартир 33 одинадцятиповерхових будинках, що розкинулися на 23 гектарах землі, – все пропало. За іронією долі, зараз на цьому місці розташований один з найпрестижніших передмість.

Суворий досвід ще раз переконав діяльних американців у тому, що роздача благ до добра не доводить. У якомусь сенсі руйнування Прюітт-Игоу стало для багатьох символом краху утопічних соціальних ідей і бездушного функціоналізму в архітектурі.
Не змогли раціональні підходи до планування середовища проживання вирішити всі проблеми живих людей. Принаймні, в Сент-Луїсі цього зробити не вдалося.
З іншого боку, адже там навіть в кращі часи всього близько десяти тисяч осіб проживало. У деяких московських спальних районах, приміром, ця цифра наближається до двомстам тисячам. І апокаліпсичної ситуації явно не спостерігається.
Мабуть, у всіх своя доля, навіть у житлових комплексів. А до проектів Мінору Ямасакі фортуна була особливо прихильною: найвідоміше його дітище, вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру, теж були зруйновані – 11 вересня 2001 року.