Головне слово з трьох букв

417

Задовбали колеги, погано выговаривающие слово «ні». Наприклад, такі, як автор недавньої історії, яка не може просто сказати, що не піде на корпоратив, і страждає, переживає і сумує. Як правило, це милі, добрі і совісні (мабуть, навіть занадто) люди, що мають один маленький недолік — чи то в силу задавленности вихованням, то із-за певної інфантильності вони не можуть нагрубити дорослому». При цьому будь-яка відмова вони вважають брутальністю, а будь-кого з оточуючих — за визначенням тим самим дорослим.

На кожній роботі неодмінно знайдуться люди, які не хочуть на корпоратив (я, наприклад). Може, зайвих грошей немає. Може, саме на цей день інші плани. Може, не настільки люблять колег, щоб бачити їх ще і в неробочий час. Може, вже спостерігали на минулому святі, як п’яна Ольга Сергіївна співає «Мурку», підігруючи собі на столових приборах, і більше не хочуть. Може, зрештою, релігія не дозволяє — у православних, наприклад, в сезон новорічних свят розпал посту. І ось половина з них спокійно говорить «ні» (просунутий варіант «ні, дякую, у мене інші плани») і не йде. Інша, скриплячи зубами, вигадує відмовки, сама собі зарубает більшість з них і, зрештою, або йде з особою Марії Антуанетти в день страти, або не йде зі скандалом (який сама на нервовому грунті і закочує), весь вечір сидить з видом ображеної невинності і весь наступний день страждає. Все це з моменту оголошення дати корпоративу і до самої події супроводжується виразом обличчя типу «складні щи», скаргами наближеним колегам в курилці або приват корпоративного чату, переживаннями, драмою, бурею й натиском. Погодьтеся, погана альтернатива коротким словом з трьох літер! Але ні, у нас днями стало відомо, коли ми святкуємо, і мінімум дві колеги знову почали свої міні-трагедії. Позначається і на атмосфері в кабінеті на чотирьох і на якості роботи.

Втім, чорт би з ними, з корпоративами, вони рідко бувають частіше пари раз у рік. Значно гірше мати такого ось поступливого кадру в начальниках. Тому що діляться такі керівники на два типу, і обидва, як показує практика, гірше.

Перший тип не може відмовити вищестоящому начальству, зате запросто — підлеглим. Наприклад, в одній організації радянського типу, де мені довелося працювати п’ять років тому, був затверджений в пріснопам’ятні радянські часи графік з обідньою перервою на півгодини, з 13:30 до 14:00. Проблема в тому, що харчуватися, крім їдальні цієї ж контори, фактично було ніде (до закладів громадського харчування 10-15 хвилин ходу, що при такому занадто короткій перерві, ні холодильника, ні мікрохвильовки, щоб можна було принесене з собою, не передбачено), перерва з розкладом одночасно у всій організації, а співробітників три тисячі. Начальники половини відділів, щоб економити час, перенесли своїм співробітникам перерву на годину пізніше або дозволили затримуватися з обіду, ще частина відносилася до цього питання байдуже і взагалі не відслідковувала, лише б робота була зроблена. І тільки наша Ольга Юріївна старанно оберігала нікому не потрібний графік, відчитувала співробітників за запізнення і сама регулярно залишалася без обіду, тому що не можна заперечувати начальству (яке, до речі, саме обедало години по два-три і непередбачуване час)! Підозрюю, сил на це у неї йшло куди більше, ніж на свої прямі обов’язки.

Другий тип не може відмовити і співробітникам теж. В результаті підлеглі, які швидко просікли ситуацію, в плюсі — можна перекласти частину своєї роботи на колег, тому що «дуже-дуже потрібно», «у мене ж дитина», «я ж за містом живу», спізнюватися на роботу і тікати раніше. У мінусі більш совісні рядові співробітники і, власне, сам безвідмовний начальник. Через деякий час совісні починають бунтувати, бо їм набридло відповідати за чужих дітей (у них, можливо, і свої наявності), у них теж є справи і, зрештою, неприємно за ті ж гроші мати суттєво гірші умови просто тому, що не вмієш досить голосно страждати і тиснути на жалість. Як мінімум один непоганий спочатку колектив на моїх очах розвалився із-за такого підходу (зараз там залишилося як раз троє «найнещасніших», колишні співробітники з інтересом чекають фіналу).

Шановні колеги! Вивчіть вже слово «ні» і не задалбывайте!