Створення фільмів – складний процес. Під час зйомок часто виникають незвичайні, а деколи і небезпечні ситуації. Особливо, якщо велика частина матеріалу знімається на природі… тим більше – якщо в горах, або в сценарії раптом присутній бурхлива гірська річка. Історія фільму «Кавказька полонянка» сповнена цікавих фактів, щасливих випадковостей і збігів.
Після успіху «Операції И» Леонід Гайдай задумав продовження фільму у вигляді двох невеликих новел. Дія мала відбуватися в більш екзотичній обстановці, і нову картину назвали «Шурик у горах». «Кавказька полонянка» була першою з задуманих частин, а друга повинна була називатися «Снігова людина та інші» — це була розповідь про те, як Боягуз, Бовдур і Бувалий ховалися від радянського правосуддя, видаючи себе за Єті. 15 червня 1965 року подали заявку на «Мосфільм», але затвердили тільки першу новелу, що призвело до створення повнометражного фільму.
Труднощі почалися, як тільки приступили до підбору акторів. Як не дивно, але першими відмовилися зніматися в новому фільмі Юрій Нікулін, Євген Моргунов. Їм здалося, що комічна трійка занадто активно експлуатується, і це робить майбутній фільм дещо однобічним. Нікулін до того ж побоювався, як би роль Бовдура не виявилася занадто пов’язана з ним. До речі, саме це і сталося з Олександром Дем’яненко, залишилися в пам’яті глядачів вічним Шуриком. Леонід Гайдай пішов на поступки знаменитим акторам, погодившись з їх доводами. Сценарій був перероблений.
Далі почалися пошуки головної героїні. На вимогу режисера, шукали дівчину, яка одразу привернула до себе увагу глядача. На роль Ніни «приміряли» більше 500 актрис! Список відомих на той момент прізвищ вражає: сестри Вертинський, Жанна Болотова, Лариса Голубкіна, Вікторія Федорова, Валентина Малявіна, Раїса Недашківська, Наталя Фатєєва, Наталя Кустинська. Розглядали кандидатуру і Наталії Селезньову, але Гайдай побоявся асоціацій з попередніми пригоди Шурика.
Доля – складний і заплутаний клубок випадковостей. Наталія Варлей працювала гімнасткою в Московському цирку. Під час гастролей в Одесі її на канаті під куполом цирку запримітив Георгій Юнгвальд-Хилькевич (майбутній режисер «д’артаньяна і трьох мушкетерів»). Він розповів про красивою циркачке Леоніду Гайдаю, так і на радянському екрані з’явився образ «студентки, комсомолки, спортсменки і просто красуні» Ніни. Гайдай згадував потім, що спочатку «Вона нічого не вміла робити в кіно, але був у неї природний артистизм, якому підвладне багато. Крім того, вона відмінно виконувала всі трюки, а їх чимало в картині».
Першим трюком, яким недосвідчена актриса здивувала всю знімальну групу, було приручення ослиці Люсі – важливого діючої особи у фільмі. Чому-то це досить уперта тварина відразу і беззастережно полюбило Наталю. Олександру Дем’яненко для того, щоб завоювати її довіру, довелося витратити цілий мішок цукру. Це, за словами Гайдая, «біблійне тварина» прожило потім довгу і гідне життя. Уже в дуже похилому для осла віці 55 років Люся повторно стала зіркою екрану, знявшись у фільмі «9 рота».
Досвідчені актори допомагали молодій актрисі, іноді щиро розважаючись за її рахунок. Наприклад, коли знімали сцену викрадення, Віцин Моргунов і Нікулін так лоскотали Наталю в спальнику, що звивалася в кадрі вона цілком достовірно. А одного разу під час зйомок, коли від неї потрібний веселий і щирий сміх, вони раптом разом задрали майки і стали чесати животи. Сцену зняли без проблем, так як сміялася вся знімальна група. Наталія Варлей пізніше згадувала дні зйомок як дуже щасливі, але і важкі одночасно:
«За легкістю і веселістю пригод моєї героїні приховані важка праця і нескінченні репетиції… я виконувала Всі трюки самостійно: пірнала у воду, мчав на машині. Коли працювали над епізодом, де я наїжджаю на живий ланцюжок з моїх переслідувачів, перекривають дорогу, я повинна була різко загальмувати у певної лінії перед кінокамерою. Репетируємо — все виходить. Починаємо знімати — в останній момент гальма відмовляють… Машина зупинилася в якихось сантиметрах від оператора. Може, тому-то фільм вийшов таким захоплюючим. Мені було тоді 19, і я не замислювалася про ризик…»
Один з найбільш смішних моментів у фільмі – жарт з величезним шприцом для Бувалого придумав Юрій Нікулін. І навіть приніс із цирку страхітливий медичний інструмент. Зрозуміло, насправді його не встромляли в живе тіло. Між ніг актора поставили табуретку з подушкою, в яку шприц і потрапляв. Однак Моргунова зйомки цієї сцени все одно неабияк нервували, так як голка, хоч і бутафорська, всаживалась з усієї сили в небезпечній близькості від його тіла.
Після закінчення зйомок і монтажу фільм чекала обов’язкова цензурная перевірка. І тут, здавалося, настав повний крах. Голові Держкіно СРСР Олексію Романову картина категорично не сподобалася. Забраковано було практично все – жарти, які були занадто сміливими, пісні, які опинилися двозначними, порушені проблеми – занадто серйозними, загалом, список був так великий, що, здавалося, кінець фільму. Врятувала комедію щаслива випадковість. Леоніду Іллічу Брежнєву, який був великим любителем кінематографа, періодично надсилав нові стрічки для перегляду. В один з таких вечорів, коли генсек запросив якусь свіжу комедію, йому відправили забраковану «Кавказьку полонянку», так як більше просто нічого не знайшлося. Картина так сподобалася Брежнєву, що відкладати її на полицю, звичайно, після цього не стали. Ось так цей всенародно улюблений фільм потрапив до широкого глядача.
