Нам з хлопцем по 22 роки, тільки закінчили навчання і почали будувати кар’єру. Живемо обидва в батьківських будинках. Я з матір’ю і бабусею, він з батьками та старшим братом. І атмосфера в будинках неймовірно різна.
Його батьки: «Ми давно почали відкладати гроші тобі на житло. Як почнеш працювати, купимо квартиру в зручному районі, і переїдеш туди».
Моя мати: «В сенсі ти не хочеш жити до кінця своїх днів зі мною і бабусею в хрущовці, в неперспективном містечку, де немає жодної вакансії по твоїй спеціальності? На тебе ж оформлена половина цієї квартири! Так, ми не будемо її продавати або здавати, щоб у тебе був хоч якийсь стартовий капітал для самостійного життя, але воно тобі і не треба».
Його батьки: «Поживіть з дівчиною разом пару місяців, якщо уживетесь — будете збирати на просторе житло у великому місті, де вам обом буде зручно жити і працювати. А ця квартира буде вашим капіталом».
Моя мати: «Жити з хлопцем? Невже немає хоча б подруг, з якими ти могла б знімати квартиру? Ой, ну не знаю, не подобається мені це».
Його батьки: «Діти — це, звичайно, добре, але якщо не хочете, то й не треба. Потрібно бути готовими до дитини: квартира, машина, робота».
Моя мати, картинно зітхаючи: «я Сподіваюся, що доживу до онуків…»
Його батьки: «Ні, ця робота — маячня, вся зарплата буде йти на дорогу і їжу. Немає сенсу, краще пошукай іншу».
Моя мати: «Подивилася твоє резюме. 30 тисяч. Не багато ти просиш для посади програміст? Напиши 20 і погоджуйся на перше, що запропонують. Та й не треба тобі обмеження на півтори години в дорозі, не расклеишься».
Його батьки: «Прийшов з роботи? Якщо хочеш їсти, то їжа ще тепла, не хочеш — знайдеш потім в холодильнику. Відпочивай».
Моя мати: «Прийшла з роботи? Їсти будеш? Ні? Ну і де ти вже нахапалася? Ну і що, що дорога зайняла дві години з пробками, а ти була голодна перед цим. Могла б і потерпіти. Гидуєш домашньою їжею, так? Зовсім віддалилася, живемо як сусіди».
Його батьки: «Роби п’ять тисяч із зарплати в сімейний бюджет, решту витрачай, як хочеш. Якщо щось знадобиться, грошима допоможемо, але потім віддаси».
Моя мати: «Гроші на проїзний потрібні? Ні? Знову зарплату витрачаєш? Така самостійна стала, доросла, мати вже не потрібна».
Розумію, що я в матері одна. Батько давним-давно пішов, з бабусею з роками стає все важче спілкуватися, як і з родичами, мало подруг, друзів і того менше. Але я втомилася жити під крилом, не маючи ніякої свободи, якої ніколи й не мала. Я просто задовбали і рахую дні до переїзду.
Будь ласка, народжуючи дітей, думайте про їхнє майбутнє. Якщо не можете забезпечити їм житло до повноліття, то хоча б не заважайте їм самостійно влаштовувати своє життя і не прив’язуйте до себе.
