Країні наказано тужити

203

Не те щоб задовбав, але дещо дивує наказовий траур укупі з манерою виконання цих наказів нашими ЗМІ.

Так, сталася трагічна подія, загинули десятки людей. Їх самих жаліти якось пізно, та і безглуздо, тому мені по-людськи шкода їх рідних і близьких, які в ці дні, мабуть, місця собі не знаходять. Але говорити, що це моя особиста трагедія, у мене не вистачить нахабства. Бо якщо я щось і знав про деякі із загиблих, то лише в загальних рисах, а по суті вони мені ніхто (вже вибачте за прямоту). Люди вмирають кожен день і самими різними способами, цілком можливо, що недавній інцидент не зробив той день найбільш «небезпечним» на тижні, проте на наступний за ним, що саме по собі трохи дивно, нам всією країною наказано тужити. Це я ще якось можу зрозуміти (хоча виконувати такий наказ, як і будь-яка розсудлива людина, я не збираюся) — мовляв, так вже заведено, пристойності і все таке.

Я можу зрозуміти новинні стрічки, які, здається, забули, що у світі відбуваються і інші події, я можу зрозуміти паразитуючих «малахових», роблять рейтинги на чужому горі (ось адже який подаруночок буквально звалився до Нового року!), я можу зрозуміти звичайних людей, які не можуть утриматися від обговорення даної теми. Але ось що я відмовляюся розуміти — це чому в неділю (день трагедії, але не день жалоби) за центральнейшему каналу замість трансляції фінального випуску моєї улюбленої передачі про кришталеву сову (яка сама по собі має досить строгий характер і з веселощами не пов’язана) пустили х/ф «А зорі тут тихі», але при цьому кількома годинами раніше крутили завзятого Галкіна в оточенні танцующе-співаючих дітей. Всупереч наказу згадується рада з анекдоту: ви або хрестик зніміть, або труси вдягніть.

Сподіваюся, в ніч на 31 грудня нічого поганого не трапиться, а то, підозрюю, залишать країну без Нового року, адже горе зближує сильніше, ніж радість, а єдність Росії — наше все. Мабуть, все-таки задолбали це «офіційне лицемірство».