Ватикан — один з найдоступніших для туристів держав у світі. Щоб його відвідати, а заодно збільшити список країн, де довелося побувати, досить просто приїхати в Рим і сходити в будь-який час на знамениту площу П’яццо Сан Петро біля собору Святого Петра. Забіг, зробив селфи і вуаля, ось і ще одна країна в списку! Але ми не любимо легких шляхів!
Потрапити в Ватикан ми вирішили через інший вхід, там де розташовуються каси і прохід у його знамениті на весь світ музеї. Причому ми вибрали для цього найбільш невдалий день — останню неділю листопада. Справа в тому що в кінці кожного місяця саме по неділях вхід сюди безкоштовний. Природно, за таких днів у гості до Папи Римського спрямовуються майже всі туристи, що знаходяться в той час у Вічному місті і потрапити всередину стає особливо складним завданням.
І все ж у нас все вийшло і хочеться поділитися своїми враженнями. Адже Святий Престол – місце дуже і дуже особливе! Тут з величезною часткою ймовірності можна випробувати справжній культурний оргазм! Спробую розповісти про все по порядку!
Звичайно, ми заздалегідь планували свій похід у Ватикан. Вивчили розклад, дізналися ціни на квитки, навіть апартаменти підібрали в крокової доступності від вищевказаного входу. До речі, Ватикан оточений стіною, довжиною більше ніж три кілометри від решти світу і дуже добре охороняється як зсередини, так і зовні.
У підсумку, ми пошкодували Євро на квиток з сніданком в 7 годин ранку і можливістю побродити по Святому Престолу без натовпів туристів. Ми затиснули і Євро на стандартний квиток з правом входу всередину з 9 годин ранку. Знову таки можна доплатити ще Євро і не стояти черга за квиток онлайн. Природно, можна було потрапити в ватиканські музеї безкоштовно, було гріх не скористатися такою ситуацією.
Прийшли ми за дві години до відкриття, наївно вважаючи, що черга не буде дуже великою. Підійшовши до входу, ми і справді побачили лише кілька людей у турнікета з охоронцем.
Але потім ми завернули за ріг і, о жах, здавалося натовп туристів, охочих потрапити в Ватикан, тяглася до горизонту.
Ми тупотіли 10 хвилин, щоб дістатися до її кінця. До того ж ближче до відкриття почали під’їжджати автобуси з тургруппами, які йшли на пролом без черги. Кошмар!
Слава Богу, хоч з погодою пощастило, а як тільки відкрилися двері в музей, черга почала рухатися дуже бадьоро. У підсумку, близько 10 години ранку, придбавши аудіогід російською мовою за Євро, ми з пожадливістю вступили на землю, а точніше мармурова підлога Святого Престолу!
Далі не можу обійтися без невеликої історичної довідки!
Про Ватикані можна розповідати довго, але обмежуся лише деякими цікавими моментами. Пам’ятайте може таких гібелінів і гвельфів? Не перевантажуйте себе, це зі шкільної програми чи за шостий, чи за сьомий клас. Ці хлопці ворогували між собою близько 700 років тому як раз із-за надто великої папської влади, зробила життя в той момент середньовіччя в Європі неможливою.
У підсумку, гвельфи здобули ряд перемог і папського двору довелося терміново бігти з Авіньйона у більш лояльний Рим. Святий орден після цього у Вічному місті, схоже, влаштувався до кінця століть. І хоч від сторіччя до сторіччя влада і володіння пап постійно зменшувалися, але Рим залишався головним містом католицтва.
Все це тривало поки в 1871 році війська короля Віктора Емануїла Другого не захопили це місто. Але резиденцію самого Папи на Ватиканському пагорбі чіпати не зважилися. Так в Італії з’явилася столиця, хоч і влада Святого Ордена ніхто не скасував.
Хитка рівновага в місті тривав до 1929 року. Муссоліні нарешті домовився з офіційним Ватиканом і так на карті Європи з’явилася нова держава самостійно. Причому дуже унікальне!
Тепер тут офіційно проживає майже шість сотень людей. Серед них і 100 членів швейцарської гвардії — самої старої армії в Європі. Дивно, але у цих хлопців реально виключно швейцарське громадянство, їм від 19 до 30 років, а головне їх зарплата всього 1300 Євро! З іншого боку, витрачатися у Ватикані їм ні на що не треба, а незрівнянна форма, створена за легендою самим Мікеланджело, робить їх неперевершеними на весь світ!
Всіх тонкощів ватиканської життя мені в одному оповіданні не осягнути, тому повернуся до того, з чого почав, а саме до ватиканським музеям. Виявляється більшість тат було пристрасними колекціонерами. Так, і в подарунках Святий Престол ніколи не потребував. За століття тут накопичилося безліч найцінніших творів мистецтв, які просто не можливо було приховувати. Але початок ватиканським музеям поклала знайдена випадково в 1506 році скульптурна експозиція „Лаакон і його сини“.
Її реставрував все той же Мікеланджело. Цей епізод я добре запам’ятав по французькому серіалу «Борджіа». Правда, по вільному трактуванні режисера огидний і розпущений Папа Олександр VI із цього роду став основоположником музеїв Ватикану.
Насправді ж скульптура була виявлена і виставлено на загальний огляд в папському палаці вже після смерті ненависного Борджіа. Помилуватися на цю легендарну мармурову скульптуру, надихали своїми ідеальними формами скульпторів, поетів і художників, я мав честь особисто.
В наші дні огляд всієї експозиції ватиканських музеїв може зайняти не один день. Адже музеїв тут не два і не три. У декількох з’єднаних між собою будівлях розмістився Єгипетський, Етруська, Історично і місіонерський музеї, Ватиканська Пінакотека, ватиканська бібліотека, музей сучасного релігійного мистецтва, музей Піо-Крістіано, виставка карет – ще не втомилися читати? Це далеко не повний список!
Коротше, якщо не хочете заблукати, замучиться і розсердитися на всі ці ватиканські багатства, то при плануванні походу сюди поцікавтеся заздалегідь, що вам найбільш цікаво.
Я не особливо добре підготувався, тому в якийсь момент почав блукати і не зовсім розуміючи, куди йти далі.
Але потім ми потрапили в дивовижно красиву галерею старовинних географічних карт і я вже знав, що робити далі.
Правда, в цій галереї я завис на добрі півгодини, аж надто він мені здався цікавим.
Яким би не був початок походу в Ватикан, фініш у всіх більш менш схожий. Природно, всі хочуть побачити знамениті Станці Рафаеля і Сикстинську капелу. Так, ці шедеври зносять дах геть!
Треба віддати належне ватиканським музейникам – за всіма законами жанру вся музейна експозиція влаштована як би по наростаючій. А в самому кінці настає кульмінація або, якщо хочете, культурний оргазм!
І навіть якщо Вас не цікавлять живопис і скульптура, ви ненавидите музеї та все що зв’язано з туризмом, все одно побачити в живу чотири невеликі кімнати з чудовими роботами Рафаеля і Сикстинську капелу зі „Страшним судом“ Мікеланджело необхідно всім, хто опиниться в Римі.
Свої особисті відчуття описати не просто. У роботах Рафаеля дуже просто потонути. Кімнатки зі станціями маленькі і досить темні. Людей там сила-силенна. А картини італійського генія Відродження в них виглядають вікнами в інші виміри. У них є все — глибина, насиченість квітами і деталями, ясність, а головне надзвичайна реалістичність.
І коли здається, що тебе вже нічого не може здивувати, ти потрапляєш в Сикстинську капелу! Вона не просто вражає, я там впав у щось подібне до ступору. Фрески Перуджіно і Ботічеллі прекрасні, але вони меркнуть поряд зі знаменитим стіною-полотном „Страшного Суду“. На цю роботу Мікеланджело можна було дивитися вічно. Але ми всередині пробули лише годину і, напевно, так нічого і не зрозуміли, а лише усвідомили те, що побачили найвеличніше творіння людства.
Фотографувати всередині не можна і це правильно. Фотографій Сікстинської капели у мережі можна знайти не мало і тепер я знаю точно, що вони, можливо, і несуть якусь інформацію, але не передає і сотої частки почуттів і емоцій від побаченого наживо.
Уф! Я трохи захопився. Адже на десерт після відвідування ватиканських музеїв уб’ю ж треба йти в собор Святого Петра. Тут ми скористалися невеликою хитрістю, підглянутий в інтернеті. Разом того, щоб йти з основним потоком туристів і потім стояти ще одну чергу до входу в собор, можна прибитися до будь-якої туристичної групи, яка виведе Вас прямо туди, куди потрібно.
Причому ніхто особливо не стежить за порядком. Ми, взагалі, пішли з китайцями і охорону на виході це анітрохи не збентежило.
Про самому соборі Святого Петра я вже встиг написати і навіть порівняти його зі стамбульської Айя-Софією. Вийшов незвичайний розповідь. Рекомендую почитати за ось цим посиланням.
Ось така вийшла у нас прогулянка по Ватикану. Можна сказати, ми побували в гостях у Тата, правда, його самого, так і не побачивши. Хоча насправді Папа римський не вічний, а от сам Святий Престол за століття своєї непростої історії показав здатність адаптуватися до будь-яких умов і обставин. І найголовніше, схоже, гостям тут раді
