«На патріотизм стали напирати. Мабуть, прокралися…» — ця приписувана Салтиковим-Щедріним фраза набула сьогодні друге дихання в Росії. І треба визнати, дуже влучно пояснює мотиви поведінки вітчизняної влади.
Неосвічений і показною «патріотизм» давно у нас отримав характеристику «квасний». Втім, що значить давно? Всього лише близько 200 років тому. Саме тоді, на початку ХІХ століття і з’явився вираз квасний патріотизм, тобто патріотизм зовнішній, театральний. Про нього з іронією пише А. С. Пушкін у незакінченому романі «Рославлев»: «Вітальні наповнилися патріотами: хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати російська; хто спалив десяток французьких брошурок, хто відмовився від лафіта і взявся за кислі щі. Всі закаялись говорити по-французьки».
Петро Андрійович Вяземський (1792-1878)
Академік Ст. Ст. Виноградов в книзі «Історія слів» зазначав, що потреба у влучному крилатому виразі, щоб протиставити показний патріотизм істинного, з’явилася саме в період війни з Наполеоном, але сам вираз квасний патріотизм зафіксовано в літературних джерелах пізніше. Автор його до цих пір точно не встановлено, але, найімовірніше, це був друг Пушкіна поет П. А. Вяземський.
У 1827 році в «Листи з Парижа» він писав: «Багато визнають за патріотизм безумовну похвалу всього, що своє. Тюрго називав це лакейським патріотизмом. У нас можна б його назвати квасним патріотизмом. Я вважаю, що любов до батьківщини повинна бути сліпа пожертв йому, але не марнославній самовдоволення».
З авторством влучної фрази не все так однозначно. Часом вона приписувалася Н.А. Польовому. Відомий російський письменник, драматург був видавцем журналу «Русский телеграф». І за іронією долі теж мав гастрономічні зв’язку. Адже він був братом Катерини Авдєєвої – першої російської жінки-автора кулінарної книги.
Микола Олексійович Польовий (1796-1846)
Так от, «квасний патріотизм» згадувався і в його творах. Однак В. Р. Бєлінський все ж постійно вказував на авторство кн. В’яземського: «Дотепне назва ця, якого багато хто бояться більше чуми, не придумано р. Польовим, а князем Вяземським, — і, на нашу думку, винайти назва квасного патріотизму є велика заслуга, ніж написати безглузду, хоча б і вчену книгу 700 сторінок».
Власне, і тоді розумні люди почали розуміти, що такого роду суспільне явище в не дуже охайних руках швидко стає інструментом для виховання тупого і слухняного людського стада. Та й сам князь Вяземський, людина дуже уїдливий, виділив, крім квасного, та інші види російського патріотизму, теж засновані на національних уподобаннях: «Вираз квасний патріотизм жартома було пущено в хід і утрималася. У цьому патріотизмі немає великої біди. Але є і сивушный патріотизм; цей шкідливий: боронь Боже від нього! Він затьмарює розум, ожорсточує серце, веде до запою, а запій веде до білої лихоманки. Є сивуха політична та літературна, є і біла гарячка політична та літературна».
Чи Не здається вам, що Петро Андрійович просто дивився крізь магічний кристал на кілька століть вперед? І побачив, як той самий сивушный патріотизм охопив мільйони оболваненных пропагандою людей. Побачив, і можливо, жахнувся сам.
Втім, показною, самовдоволений патріотизм висміював не тільки П. А. Вяземський. А. С. Пушкін зазначав: «Деякі люди вважають себе патріотами, тому що люблять ботвинью і що їх діти бігають у червоній сорочці».
В. А. Жуковський ж написав одного разу епіграму: «Наївшись щів, напившись квасу, їх розібрав патріотизм».
У другій половині XIX століття термін вже, що називається, пішов в маси. А набувала до того часу громадське звучання боротьба західняків зі слов’янофілами загострила увагу до нього. Причому цю фразу використовували представники обох ворогуючих сторін.
Борис Миколайович Чичерін (1828-1904)
«Народи змінюються під впливом історичних обставин, — писав дотримується ліберальних поглядів видатний російський правознавець Борис Миколайович Чичерін (1828-1904), — запозичуючи елементи культури інших народів або стаючи джерелом запозичень. У цьому живому взаємодії народів полягає весь сенс нової історії». А ось прагнення абсолютизувати цінність певних рис і якостей, видаючи їх за народні (національні), заперечуючи значення загальнолюдських цінностей, вчений характеризував як «квасний патріотизм», надзвичайно шкідливий і небезпечний. Народність розвивається, реалізуючись тільки у загальних процесах людства, відзначав він.
Його ідеологічний противник, прихильник слов’янофільських переконань – Степан Петрович Шевирьов – відстоював схожу версію патріотизму. До речі, йому належить авторство ще однією пройшла через століття фрази – «загниваючий Захід». Як бачите, що комуністична, що сьогоднішня путінська пропаганда нічого нового вигадати не можуть.
Степан Петрович Шевирьов (1806-1864)
Так що патріотизм Шевирьова сумнівів не викликав. Але, на відміну від сьогоднішніх нечемностей в косоворотках, Шевирьов був європейськи освіченою людиною. І слідом за Карамзиным виступав проти крайнощів і русофільства, і чужелюбия, за з’єднану любов до людства і вітчизні», бо «одне без іншого не може бути повно». «Любов до людства, не застосована до наших ближніх, олицетворяемым для нас на батьківщині, перероджується в абстрагований і пусте космополітизм. Любов до батьківщини, не осяяна світлом любові до людства, переходить у вузький або квасний патріотизм», писав він.
Ось так дивним чином квас придбав у нас суспільне звучання. І популярний на нашій батьківщині протягом століть напій став використовуватися в ідеологічних суперечках про долі тієї самої батьківщини. Що ж до самого квасу і причин його популярності, то про це я і розповідаю в новій серії відео-проекту «Російська кухня: невигадана історія»:
