Мама краще знає

401

Ох, як же мене задовбав індуктивний метод мислення при побудові картини світу, а також впарювання з розумним виглядом цієї картини світу оточуючим. Це нагадує мені анекдот про те, що було б, якби програмісти працювали лікарями:

— Доктор, у мене болить нога.

— Дивно, у мене така ж нога, а нічого не болить.

Ось автору історії про нав’язування вибору спеціальності пощастило мати адекватну самооцінку, хорошу підготовку з профільних предметів, здібності до цікавої професії і шанс влаштуватися за фахом. Все це здорово, і автор, безсумнівно, молодець. І Екшн сно шкода, що здатного, цілеспрямованого учня з чіткими планами на майбутнє дорослі довели до неврології.

Але, уявіть собі, далеко не всі мають необхідний набір якостей і умов, щоб у 14-16 років правильно обрати професію на все життя.

Кажете, престижність і денежность професій, рекомендованих дорослими, міфічні? Ну, тоді аналіз ринку праці варто прирівняти до астрології. Адже рекомендації до вступу видаються, в основному спираючись на них. Так, юристами та економістами ринок давно перенасичений, і хоча ці професії все ще за інерцією вважаються престижними, влаштуватися молодому спеціалісту не на грошовую зарплату без зв’язків практично нереально. Але і орнітологів, хоч їх і не так вже багато, теж особливо не потрібно. Навіть якщо у вас талант, навіть якщо до орнітології лежить душа, знайти роботу за спеціальністю навіть у рідному місті — непростий квест.

А що вже говорити про вибір випускника (дитини)? Часто вираз «мама краще знає, що дитині треба» тут спрацьовує. Не в тих випадках, звичайно, коли на інженерний факультет затягують лінгвіста від бога, якому всі ці формули швидше нагадують ельфійський. Але коли чадо, не рубляча в математиці від слова «зовсім», рветься на аерокосмічний, бо прагне підкорювати позаземні цивілізації, або безнаЕкшн ний дисграфик рветься на журфак, це як мінімум створює йому проблеми у вступі та навчанні. І тут вже варто як мінімум прислухатися до порад старших.

Крім того, я особисто знаю людей, які розчарувалися у самостійно обраній професії після першої ж виробничої практики. Їх підхльоснутий юнацьким максималізмом розум зовсім не так собі уявляв, що роблять на цій роботі. Часто піднесена з вигляду і пропиаренная в ЗМІ робота на ділі виявляється такою ж рутиною, як і інші.

А ще є ті, хто не знають, чого хочуть, або самі усвідомлюють, що те, чого їм хочеться, зараз по тим або інших причинах недоступний. Я була однією з таких дітей. Я була в захваті від образів дизайнерів і рекламників, але розуміла, що це тяжка праця, напрацювання портфоліо, так і явного таланту до креативу у мене не спостерігалося ніколи. Я прекрасно розуміла, що у батьків немає зв’язків у цій сфері, а самої пробиватися буде дуже важко. Тому я попросила поради у мами, відразу уточнивши, що не хочу бути лікарем, юристом, і економістом, і пішла на стройфак без найменших сумнівів.

Не шкодую і зараз, хоч і працюю не за фахом, але все ще в будівництві. Так, на першу роботу мене привели мало не за ручку, але вона мені подобалася. А далі якось все само. І, зауважу, я жодного дня не займалася роботою, яка була б мені нецікава, хоч мою спеціальність мені і нав’язали. Та й зарплата тут непогана.

Чому я так проти самостійного вибору спеціальності випускниками? Та я і не проти, просто нарікання однокласників і знайомих на нелюбиму роботу, низьку зарплату і неможливість влаштуватися за фахом вже викликають втому, а не співчуття.