Я захворіла. В мене дуже висока температура і ангіна.
Рідні, близькі, друзі, знайомі, сусіди, ви мене задовбали! Я вже доросла. Я знаю, як мені треба лікуватися. Я знаю, що мені треба лікуватися.
Я знаю всі ці ваші рецептики «молоко-мед» і «чай-малина». Чула вже три тисячі разів. Я знаю, що мені потрібно купити в аптеці. Я навіть знаю, що «бідненька, як же я так». Припиніть весь цей брєд!
Моя мама лікар, сама я не дурень. Я не буду відмовлятися від ліків, купатися в холодній воді і спати з відкритим вікном. Не треба мені говорити, щоб я цього ні в якому разі не робила.
А ще ось ця чудова фраза: «Ну-ка одужуй!» Ага. Я прямо зараз одужаю, як тільки ви мені накажете, я воскресну, встану й піду.
Не треба діставати мене, коли я хворію. Не треба цих дурних порад, монологів та іншої ахінеї. Я не кажу вам, що захворіла, тому що починається відразу це нескінченне ниття: міняй роботу, їж вітаміни, мед, на ноги шкарпетки, на голову шапку, на груди гарячу картоплю.
Я розумію, що ви за мене хвилюєтеся. Ну так приїдьте, приготуйте мені пожерти, в кінці кінців. Привезіть сигарет. Допомагає прибратися будинку. Не нийте.
Це не перша моя хвороба. Я не перший рік живу одна, правда. Я знаю як з усім цим справлятися. Припиніть, будь ласка.
