Поет Срібного століття олександр Олександрович Блок був великий витівник
Одружився він на Любові Дмитрівні Менделєєва, доньці того самого Менделєєва, взяв її в дівках, молоду та соковиту
А в шлюбну ніч оголосив, що плотської любові у них не буде, бо вона Муза, а негодно це, Муз зазря гецать, аки селянку в лазні
І слово стримав, залишив молоду жінку незайманою. Спробувала було Любов Дмитрівна заперечити, мнучи лямки пеньюара, «але як же так-с, Сашенька-з, що ж ви, право…», та все пусте
Що, втім, не завадило Сан Саничу Блоку прибуткувати виводок різних інших дівчат
Любов Дмитрівна погоревала трохи, а потім подумала — а чого це я? — так рушила по мужикам. Зокрема по іншому поетові-затейнику, Андрію Білому
Це не ексклюзивна історія, Іоанн Кронштадтський теж так вчинив, взяв дружину, а потім і оголосив, що жити вони будуть тепер відтепер як брат з сестрою у Христі — але там хоча б лівака не давали.
Хоча що заважає чесно оголосити майбутній дружині про таке — це я не знаю. Підленько якось виходить.
Частина пристрастей творилася в Шахматово, де нині садиба. І садиба рідкісно упоротая
Знаєте, що буває, коли довіриш справа зануді?
Я вам зараз покажу.
Хтось занудний вирішив, що все потрібно підписати, навіть те, що не потребує коментарів, і вся садиба Шахматово — це така ферма з будинком, де у кожного кущика стоїть табличка
Це не фігура мови, правда — кожен кущ тут підписаний.
Манера одна і та ж — обов’язкова мантра, що «з часів Блоку» + угашенная цитата
Майданчик для гри в крокет
В сім’ї Бекетових і Блоку любили грати в крокет. «Я навчився грати в крокет. Це мені дуже подобається…»
Город.
У Шахматове, як при Блоці, з парниками і грядками, город.
«Тут хилить товстий цибулю надуті стебла, там з редькою розрослася сестра її редиска…»
…І дурний пінгвін боязко ховає тіло жирне в кручах.
Відчуваєш себе як у дитячому садку, де наполегливо втолковывают очевидне
Бекетівські заорювання — ну сущий «Заповідник» Довлатова:
До мене сором’язливо наблизився чоловік у тірольської капелюсі:
— Вибачте, можу я задати питання?
— Слухаю вас.
— Це дали?
— Тобто?
— Я питаю, це дали? — Тіролець захопив мене до распахнутому вікна.
— В якому сенсі?
— У прямому. Я хотів би знати, це дали або не дали? Якщо не дали, так і
скажіть.
— Не розумію.
Чоловік злегка почервонів і почав квапливо пояснювати:
— У мене була листівка… Я — філокартист…
— Хто?
— Філокартист. Збираю листівки… Філос — любов, картос…
— Ясно.
— У мене є кольорова листівка — «Псковские дали». І ось я опинився
тут. Мені хочеться запитати — це дали?
— Загалом-то, дали, — кажу.
— Типово псковские?
— Не без цього.
Так і тут — «скажіть, це заорювання? Типово Бекетівські?».
Зараз я сам поупражняюсь:
Сміттєвий бак і Жигулі.
Сміттєвий бак стоїть тут з часів А. А. Блоку. Бекетови дуже любили Жигулі.
«У мене під парканом стоять Жигулі. Це дуже добре» (с) зі спогадів Бекетової про Блок
Дров’яний сарай.
Дрова складені з часів блоку. Топили, щоб їх не чіпати, кізяком.
«А під тінню верби причаївся дров’яної сарай…» (с) А. А. Блоку, «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека»
Службове приміщення.
Вхід заборонений з часів Блоку.
«А позаду матушкиного будинку двері, куди стороннім вхід заборонено» (с) А. А. Блоку, фрагмент промови на отримання Нобелівської премії з біології
Камера відеоспостереження.
Спостерігає ще з часів А. А. Блоку.
«А у нас камера у дворі, мила Любонько. Зав’язуй давай з outdoor, сусіди он сміються», (з) З листа А. А. Блоку до Любові Дмитрівні у Баден-Баден
Схоже виходить?
Я вважаю, що схоже.
Найбільше мене вразила ось це
Ідеальне місце для ботаніків, причому як в переносному, так і в прямому сенсі.
Але так як я не належу ні до прямих, ні до переносним, я після пожежної канави остаточно вирішив відправитися звідси геть за більш надихаючі справи.