Мотлох, зате безкоштовно

329

Мене задовбали спроби дбайливих старших родичів зберегти мої гроші. Ні, справа-то добре, але проблема в тому, яким способом вони це роблять. Їм, можливо, здається, що вони проявляють передбачливість і турботу, але з боку це більше схоже на спробу показати, які вони гарні, і при цьому не витратити ні копійки, та ще й позбутися попутно від явного неліквіду.

При переїзді в нову квартиру моя мама радісно заявила, що на купівлі ліжка можна заощадити, адже у тата в гаражі є диван! Диван був відправлений у заслання в 1989 році, після того як стирчить пружина впилася татові в бік (чому не можна було просто викинути — не знаю, я тоді була маленька, моєї думки не питали), але його можна перетягнути. Вантажне таксі з гаража, розташованого в підмосковному місті А., в квартиру в підмосковному місті Б. (близько двох годин шляху, якщо без пробок) плюс перетягування стоять як півтори обраних нами ліжка і займають багато часу. Зрештою, за десятиліття в сирому гаражі деталі могли пожолобитися від вогкості, не факт, що цей раритет взагалі можна зібрати. У відповідь отримуємо звинувачення у невдячності і «вам лише б гроші витрачати!».

В цей момент чоловік відбивався від своїх батьків, солодко співаючих осіб «тільки не витрачати гроші» на пральну машину, мовляв, у них є залишилася з часів його народження радянська «Сибір», яку вони самі вже років 20 як не використовують, але якщо привезти (з підмосковного міста Ст.) і підключити, то все має бути добре, головне — очей з неї не спускати, а то хіба мало що.

Після народження дитини основною проблемою, всупереч всьому, що я читала в інтернеті, став зовсім не недосип і навіть не розбіжності у вихованні. У нас обох були на той момент літні, але цілком енергійна для своїх років бабусі, у мене одна, у чоловіка — дві. Всі вміли шити (що в колишні часи було, зрозуміло, не стільки хобі, скільки способом хоч якось одягнути сім’ю і себе), і у всіх був майже промислових масштабів запас тканин, придбаних ще до нашого народження. І протягом першого року життя дитини все по черзі прагнули нав’язати все це мені «на пелюшки». Справа навіть не в тому, що на дворі XXI століття і переваги одноразових підгузників перед пранням ганчірочок вже визнають практично всі, крім самих упертих фанатів «натуральності». Ще й тканини там були в основному платтяні та костюмні, для пелюшок не підходящі від слова «взагалі». Але, як сказала наймиліша баба Аня, яка різниця, безкоштовно!

Коли донька підросла, довелося відбиватися від одягу із заначок бабусь, мам, тіточок, подруг родини (ця напасть вражає саме жінок). Так, дещо з запропонованого було в нормальному стані і спочатку якісним, врешті-решт, діти ростуть швидко, і багато просто не встигає зноситися. Але частина виглядала так, що якщо вивести дитину в цьому на вулицю, є ризик привернути увагу ювенальної юстиції. В плямах і дірках, завданих п’ятьма поколіннями попередніх носіїв, надставленное шматком тканини зовсім іншої якості і кольору (а то щось коротко стало), про естетичну сторону взагалі не заїкаюся, воно було старомодним, ще коли дісталося племіннику чоловіка, нині студента старших курсів. Так, є нещасні люди, яким не доводиться вибирати, аби нащадки не ходили голими. Я їм дуже співчуваю, але виглядати однієї з них не хочу. Хто сказав «марнотрат»?

Якщо згадати при родичах, що в машині треба щось міняти, неодмінно виявиться, що у дядька Віті в гаражі 15 років валяється така ж деталь від «дев’ятки» (не ідеально підходить для іншої марки, звичайно, зате гроші витрачати не треба!).

Загалом, я сподіваюся, що коли-небудь зможу пояснити родичам концепцію здачі мотлоху в утиль, але поки це пекельно задолбали!