Не склалося. Чому і друга спроба оздания Великої Польщі від моря до моря пішла прахом

295


«Чим скінчиться панська вигадка». Радянський плакат
100 років тому, в січні 1919 року, розпочалася Радянсько-польська війна 1919 – 1921 рр. Польща, яка отримала незалежність в ході розвалу Російської імперії, претендувала на західноруські землі – Білу Русь і Малу Росію, Литву. Польська верхівка планувала відновити річ Посполиту в кордонах 1772 року, створити Велику Польщу «від моря до моря». Поляки відкинули мирні пропозиції Москви і почали наступ на схід.
Передісторія
В ході розвалу імперії Рюриковичів (Давньоруської держави) західноруські землі опинилися під владою Литви і Польщі. У XVI столітті Литва і Польща уклали унію, була створена річ Посполита. Величезна слов’янська імперія претендувала на панування у Східній Європі. Її демографічний та економічний потенціал був набагато потужніший, ніж у Московського держави. Польща могла стати центром об’єднання більшої частини руських земель. Однак польська еліта виявилася не здатна до цього. Польська верхівка не змогла об’єднати поляків і росіян в один проект розвитку. Хоча в цей період галявині-поляки і росіяни практично ще були частиною одного суперетносу. Адже буквально за перших князів Рюриковичів західні поляни (поляки) і руси-росіяни мали єдину духовну і матеріальну культуру, одну мову і віру.
Але польська верхівка стала частиною західного проекту розвитку, західної матриці. Тобто проекту по створенню глобальної рабовласницької цивілізації. Тоді центром управління цього проекту був католицький Рим. Польща на тисячоліття з гаком, аж до наших днів, стала інструментом для війни з Руссю (російської цивілізацією і російською суперэтносом). Господарі Заходу раз за разом кидали братів слов’ян-поляків на Русь-Росію. Річ Посполита під час кризи Русі захопила величезні території, включаючи Київ, Мінськ і Смоленськ. Поляки претендували на Псков і Новгород, ламали списи об стіни Москви.
Однак польська верхівка, підкорившись західному проектом (через католицтво), не змогла і не захотіла створити спільну державу для поляків і росіян. В самій Польщі більша частина населення (селяни) були для панів-шляхтичів хлопами. Робочою худобою (бидлом) для «обраних»-панів, панів-шляхтичів. За цією ж схемою вибудовувалися стосунки і в західноруських землях. Російську князівсько-боярську верхівку ополячили, окатоличили. А російські народні маси перетворили в рабів, яких гнобили не тільки соціально-економічно, але й за національною та релігійною ознаками. При цьому польські пани потопають у розкоші, бенкетах і розпусті. Якість управління різко впало.
Не дивно, що пухка східноєвропейська імперія довго (в історичному плані) не проіснувала. Її підкосили повстання російського населення, нескінченні війни з сусідами та громадянські конфлікти, коли пани створювали конфедерації-союзи і вели війни між собою за свого кандидата на королівський престол і по іншим причинам. По мірі відновлення Російського царства річ Посполита, не мала внутрішньої єдності, стала терпіти одну поразку за іншою. У ході національно-визвольної війни Богдана Хмельницького в середині XVII ст. Російське царство возз’єдналося з частиною земель Західної Русі (Лівобережна Україна, Запорозьке військо). У 1772-1795 рр. в ході трьох поділів Речі Посполитої (жорсткий внутрішній криза Польщі за участю зовнішніх гравців) польська державність була знищена, і до складу Росії повернулися західноруські землі – Біла Русь, Мала Русь-Росія (без Галицької Русі). Етнічні польські землі поділили між собою Прусія та Австрія.
У 1807 році після поразки Пруссії Наполеон передав Росії Білостоцькі округ. А на території польських володінь Пруссії було створено Герцогство Варшавське. Після поразки імперії Наполеона Герцогство Варшавське розділили між Пруссією, Австрією та Росією. Імператор Олександр I дарував полякам автономію – утворено Царство Польське. Через зростання польського націоналізму і повстань 1830 – 1831 і 1863 – 1864 рр. польську автономію урізали. У 1867 році її статус знижений, і вона отримала назву Привисленский край: Варшавська, Калишская, Петроковская, Калецкая, Радомська, Сувалкская, Ломжинська, Люблінська та Седлецька (з 1912 року – Холмська) губернії.
Відновлення Польської держави
З початком Першої світової війни російський государ Микола II пообіцяв після перемоги об’єднати польські землі у складі Росії з польськими областями, які були в складі Австро-Угорщини і Німеччини. Відновлену польську державу повинно було існувати в унії з Росією. Польські націоналісти в цей час розділилися на дві партії: перші вважали, що Польща буде відновлена за допомогою Росії і за рахунок Німеччини та Австро-Угорщини; другі – вважали головним ворогом росіян і шлях до незалежності Польщі лежить через поразка Російської імперії, вона активно співпрацювали з німцями та австрійцями. Юзеф Пілсудський, один лідерів Польської соціалістичної партії, став створювати Польські легіони у складі австро-угорської армії.
1915 року австро-німецькі війська окупували територію Царства Польського. У 1916 році німецькі власті проголосили створення маріонеткового Королівства Польського. Берлін намагався залучити боротьбу поляків проти Росії і найбільш ефективно використовувати ресурси Польщі в своїх інтересах. В реальності Польщу не збиралися відновлювати як незалежна держава, а германізувати і зробити провінцією Другого рейху. Після Лютневої революції 1917 року Тимчасовий уряд Росії заявило, що буде сприяти відновленню Польської держави на всіх землях, населених в більшості поляками, за умови укладення військового союзу з Росією. Почалося формування 1-го польського корпусу під командуванням В. Довбор-Мусницкого. Після Жовтневої революції радянський уряд декретом від 10 грудня 1917 року визнала незалежність Польщі.
У січні 1918 року польський корпус Довбор-Мусницкого підняв заколот. Червоні війська під початком Вацетиса розбили поляків, ті відступали. Однак потім при підтримці німців і білоруських націоналістів перейшли в контрнаступ і в лютому зайняли Мінськ. Польський корпус став частиною німецьких окупаційних сил в Білорусії (потім його розформували). Після капітуляції Німеччини в листопаді 1918 року Регентська рада Королівства призначив Пілсудського (він тоді був самим популярним польським політиком) тимчасовим главою держави. Створена Польська Республіка (Друга Річ Посполита).
Нове польське керівництво на чолі з Пілсудським поставив завдання відновити річ Посполиту в кордонах 1772 року, з встановленням контроль над западнорусскими землями (Білої і Малою Руссю) і Прибалтикою. Варшава планувала створити потужну державу від Балтики до Чорного моря, домінувати в Східній Європі – від Фінляндії до Кавказу. Росію, відрізану від Балтійського і Чорного морів, від земель і ресурсів півдня і південного заходу, сподівалися перетворити на другорозрядну державу. Війна з Радянською Росією в таких умовах була неминуча. Варто відзначити, що одночасно поляки претендували на частину земель Чехословаччини і Німеччини.
Початок протистояння
За умовами Брестського миру Радянська Росія відмовлялася на Користь Центральних держав від Прибалтики, частини Білорусії і України. Західноруські землі були окуповані австро-німецькою армією. Москва не мала змоги продовжувати війну з Німеччиною, але поступка була тимчасовим заходом. Радянський уряд не відмовлявся від Білорусії та України. Крім того, в рамках концепції світової революції Ленін вважав за необхідне зробити Варшави радянської, щоб зруйнувати Версальську систему та з’єднатися з Німеччиною. Радянська Росія і перемога соціалістичної Революції в Німеччині створювали основу перемоги світової революції.
В листопаді 1918 року, після капітуляції Німеччини радянський уряд віддав наказ про висунення Червоної Армії (7-я і Західна армії – всього близько 16 тис. багнетів і шабель) на західні землі Росії за відступаючими німецькими військами з метою встановлення радянської влади. При цьому наступ радянських військ ускладнювалося діями німців: руйнуванням комунікацій, затримкою в евакуації; допомогу білим, місцевим націоналістам і полякам у формуванні власних загонів, їх озброєння та оснащення; затримка німецьких гарнізонів у Західній Білорусії та Прибалтиці.
10 грудня 1918 року Червона Армія зайняла Мінськ. Польський уряд Пілсудського віддало наказ зайняти Вільно. 1 січня 1919 року поляки захопили Вільно. У грудні 1918 — січні 1919 червоні зайняли більшу частину територій Литви. 5 січня радянські війська вибили поляків з Вільно.
Формуються нові радянські республіки. 16 грудня 1918 року утворена Литовська радянська республіка. 30 — 31 грудня 1918 року в Смоленську було створено білоруське Тимчасовий революційний робітничо-селянський уряд. 1 січня 1919 Тимчасовий революційний уряд опублікував маніфест, який проголосив утворення Радянської Соціалістичної Республіки Білорусь (ССРБ). 31 січня 1919 року ССРБ вийшла із складу РРФСР і була перейменована в Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку, незалежність якої офіційно визнав уряд Радянської Росії. 27 лютого відбувається злиття Литовської і Білоруської республік, створена Литовсько-Білоруська РСР (Літбел) зі столицею у Вільнюсі. Літбел запропонував Варшаві вступити в переговори і врегулювати питання спільного кордону. Пілсудський проігнорував цю пропозицію.
Польща не змогла відразу перейти в рішуче настання, так як німці ще не завершили евакуацію, і частина польських сил були відвернені на західну межу (прикордонні конфлікти з Чехословаччиною та Німеччиною). Тільки після втручання Антанти в лютому, яка перекладала Польщу в свою сферу впливу (як тисячолітнє антиросійські знаряддя), німецькі війська пропустили поляків на схід. В результаті польські війська в лютому 1919 року зайняли Ковель, Брест-Литовську, Кобри, а в Малоросії – Холмщину, Влдамир-Волинський. 9 — 14 лютого 1919 року германці пропустили поляків на лінію р. Неман — р. Зельвянка р. Ружанка — Пружани — Кобрин. Незабаром туди ж підійшли частини Західного фронту Червоної Армії. Таким чином, утворився польсько-радянський фронт на території Литви та Білої Русі.
Одночасно почалося протистояння і на південному стратегічному напрямку (Польсько-українська війна 1918 – 1919 рр..). Спочатку там зійшлися польські і українські націоналісти в Галичині, в битві за Львів. Галицька армія Західно-української республіки (ЗУНР), яку потім підтримала київська Директорія, програла цю війну. Це призвело до окупації Галичини поляками. Крім того, в ході війни Буковину захопили румуни, а Закарпаття – чехи. Навесні 1919 року в зіткнення з польською армією на південному напрямку увійшов радянський Український фронт, який до цього часу відновив радянську владу в Малоросії.
Перегрупувавши сили, наприкінці лютого 1919 року польська армія форсувала Німан і перейшла в наступ. Радянські війська на західному напрямку налічували 45 тис. осіб, але до цього часу найбільш боєздатні частини були спрямовані на інші напрямки. А ситуація на Східному (наступ армії Колчака), Південному і Українському фронтах (наступ Денікіна, повстання) не дозволила надалі посилити Західний фронт. У березні 1919 року польські війська захопили Слонім, Пінськ, в квітні – Ліду, Новогрудок, Барановичі, Вільно і Гродно. У травні – липні 1919 року польські сили були значно посилені 70-тисячною армією Юзефа Халлера, яку Антанта раніше сформувала у Франції для війни з Німеччиною. У липні поляки захопили Молодечно, Слуцьк, в серпні – Мінськ і Бобруйськ. Восени війська Червоної Армії контратакували, але невдало. Після цього на фронті настала пауза.
Багато в чому це було пов’язано з настанням армії Денікіна і позицією держав Антанти (Декларація про східному кордоні Польщі обмежувала апетити поляків). Польський уряд був стурбований успіхами армії Денікіна на Півдні Росії. Біле уряд визнав незалежність Польщі, але виступав проти претензій поляків на руські землі. Тому поляки вирішили взяти паузу.
Не сложилось. Почему и вторая попытка оздания
Юзеф Пілсудський в Мінську. 1919 рік
Пілсудський недооцінював Червону Армію, не бажав перемоги денікінців і чекав, що росіяни знекровлять один одного, що дозволить реалізувати плани щодо створення «Великої Польщі». Він чекав, що червоні розгромлять денікінців, а потім можна буде побити Червону Армію і продиктувати вигідний для Польщі мир. Крім того, Пілсудський займався внутрішніми питаннями, боровся з опозицією. На заході поляки боролися з німцями, в Галичині з українськими націоналістами.
У серпні 1919 року в Сілезії повстали робітники-шахтарі. Польська армія придушила повстання, але напруга залишилося. Тому Пілсудський вирішив призупинити рух на схід, дочекатися більш сприятливої обстановки.
Але такий так і не склалося.