А мене, як би це дивно не звучало, задовбали моя мама.
Дві години ночі, я сплю. На вулиці зима, ожеледь. Улюблена мама живе в двадцяти кілометрах від міста по жахливій дорозі, гіллястою, нічим не посыпаемой. Так от, дзвонить вона в дві години і кричить в трубку, щоб я терміново приїжджала. Я в паніці: хто помирає, не інакше! Зв’язок поганий, чути погано. Збираюся швидше, їжу. На виїзді з міста знову дзвонить мама поцікавитися, чи я їду. Вирішую нарешті з’ясувати, що сталося. Виявилося, мамі в дві години ночі терміново захотілося «рибки красненьке, грам 200». У мене слів не було: вимкнула трубку і поїхала додому спати.
Робочий день. Обід. Дзвонить мама і просить приїхати. Дуже треба, дуже важливо, схвильований голос. Мамі треба було купити хліба. Магазин в трьох кроках від її роботи.
Робочий день. Дзвінок. Все той же голос державної важливості і невідкладного справи. Мені неодмінно потрібно заїхати до мами додому і завезти забуту зарядку від телефону в сусіднє місто. Мама, бачте, у гостях.
Правду кажуть: родичів краще любити на відстані. Чим далі — тим ближче.
