Спекотним літом липня 1943 року, групі Закревського доручили відповідальне завдання: наблизитися до лінії фронту і взяти «язика». Отримавши наказ, Дмитро, зі своєю групою з 12 чоловік почали підготовку, щоб вийти на завдання вночі.
Погода в ту ніч була жахлива: було холодно, похмуро, та ще й дощ періщив. Наблизившись до лінії фронту, де зазвичай працювали ремотно-аварійні команди німців, було вирішено просуватися далі, так як в цю ніч тут не виявилося нікого.
Пройшовши кілька кілометрів від нейтральної смуги, група розвідників помітила дивне світіння прямо в гущі зелені. Підійшовши ближче, вони розглянули замаскований брезентом танк «Пантера»
На фото видно, що це була не «Пантера», а Т-4 (PZ.4), тому що знаряддя було 75 мм, але при цьому коротким. Але радянські солдати не знали, що у німців є такі гармати на Т-4, так і «Пантера» звучить крутіше якогось Т-4. Тому в донесенні, представляє до нагородження, було зазначено, що це був новий німецький танк «Пантера». Хоча на фото видно, що це PZ.4 з короткою, 75 мм гарматою. Але, все ж, ми будемо називати їй «Пантерою», як це пишеться в офіційних документах.
Подив Закревського не було меж: танк, вночі, та ще й посеред поля, лише прикритий брезентом, стоїть у кущах, прямо перед ними. Та не який-небудь танк, а сама «Пантера».
Наблизившись до танку, група зрозуміла, що танк без екіпажу, але при цьому, з палаючим світлом всередині. Прийнято було оглянути танк.
Забравшись всередину «Пантери», вони побачили столик, на якому безладно лежали документи.
Як виявилося, це був штабний командирський танк. У ньому знаходилася папка з секретними документами: картою настання, запланованими бойовими операціями і письмовими наказами.
Так як в розвідгрупі був танкіст Петро Косик, він оглянув машину і спробував розібратися з управлінням. Інші бійці залишилися зовні і організували оборону. Петру не тільки вдалося завести ворожу машину, але і досить вміло керувати нею.
Як тільки танк завівся і зарокотал мотор, почулися схвильовані голоси нацистів і почалася безладна стрілянина. Наші бійці із засідки відкрили вогонь по выбегающим незрозуміло звідки німцям.
І тут почалося: вибухи, постріли, гранати, летять то з одного, то з іншого боку. Мінометний вогонь накрив попередню позицію розвідників, але вони вже давно її змінили.
А танк рухався. Крім мінометів, в бій вплуталася артилерія і літаки. Втім, вночі, коли нічого не видно, та ще й мрячить дощ, від літаків немає ніякої користі.
Через кілька хвилин бою, розвідники піднялися на броню і відстрілювалися звідти. Танк проїхав кілька кілометрів у напрямку до лінії фронту і переслідування припинилося.
Наблизившись до наших позиціях, частина розвідників випередила танк і побігла вперед, щоб попередити своїх про прибуття трофею. Але не доїжджаючи 400 метрів до частини, танк заглох. Довелося займати оборону і бігти за тягачем.
Сказати, що командування та бійці частини були в шоці — нічого не сказати. Група Закревського пішла за мовою, а повернулася з командирським танком, та ще й з секретними документами.
Кожного учасника загону нагородили за мужність і відвагу», орденом Червоної Зірки. А командира групи, Закревського, і Петра Косика, загиблого при виконанні завдання, нагородили орденом Червоного Прапора.
