Про смаки не сперечаються, але скандалять

745

Коли я виходила заміж, ніщо біди не віщувало. Ми з чоловіком знайомі з моїх 17 та його 26 років, наші батьки здружилися на риболовлі, а потім поступово стали дружити сім’ями. Відносини серед всієї рідні нормальні, у чоловіка з тещею, а в мене зі свекрухою — цілком душевні. Були. Одружившись, ми жили в купленій мені моїми батьками однокімнатній квартирці. В його рідній квартирі залишилися жити його батьки та молодша сестра з чоловіком. Все йшло мирно, поки ми не зібралися поліпшити свої житлові умови, так як задумалися про народження дитини. Мою квартирку продали, взяли іпотеку і вклалися в трикімнатну долевку. На той момент до здачі будинку було трохи більше року. Минуло півроку, і я задовбали.

Живемо ми в квартирі, де чоловік жив з батьками. Все начебто спокійно, всі розуміють, що наше проживання тут тимчасово, що вже скоро ми виїдемо, і проти нашої присутності ніхто не протестує. Пристрасті розгорілися на грунті різних стилів готування та харчових переваг. У моїй родині суп варять на 2-3 дні, другі страви — приблизно так само. Приготоване з нормальних продуктів в сучасних холодильниках цілком може і тиждень простояти. Плюс, супи люблять густі, а м’ясні страви найчастіше готуються в соусах. Свекруха готує щодня свіже, борщі і розсольники у неї рідкі, а м’ясо просто смажиться-вариться-тушкується саме по собі, без соусів та інших приправ. М’ясо по-французьки або запечена в духовці курка — чисто святкові страви в меню буднів такі смаколики включати не можна, не прийнято… Коли ми переїжджали до батьків чоловіка, я знала про все це, так само як і свекруха знала, що я готую зовсім інакше. Харчуватися в одній сім’ї окремо ні мені, ні свекрухи, ні золовке в голову не прийшло. Готує той, хто вільніше. Ми з чоловіком, який за 4 року життя зі мною звик є «мої» супи і котлети в підливі, їмо при цьому те, що варять свекруха або сестра чоловіка, так і похваливаем. Смачно цілком, але мені і чоловікові не вистачає в супі гущі і тієї самої горезвісної підливи в других стравах. Коли я готую, то просто доробляю собі і чоловікові свій варіант: в окремій каструлі варю густі супи, в окремій сковороді м’ясо або котлети з соусами. Іноді, за старою звичкою, роблю побільше, щоб на 2-3 дні звільнитися від готування.

Свекруха і зовиця найчастіше на 2-й день викидають те, що я наготувала нам з чоловіком під приводом, що це і так є неможливо, а «несвіже»… Ні розмови, ні вмовляння, ні вимоги не допомагають. Свекруха на пенсії, зовиця в декреті, а нас з чоловіком вдень немає вдома. Їдеш з роботи, передчуваючи настоявшийся з учорашнього дня борщик або тефтелі в кисло-солодкому соусі, а на вечерю тобі подають ріденький рассольничек або тушковану у власному соку курку, де з приправ лише сіль. І лаятися як би немає приводу, вечеря адже приготований, але є те, що не подобається, на постійній основі — набридло. Якщо ж почати готувати щось окремо — образи, докори…

І чоловік, і я весь час говоримо з ріднею про те, що наші пристрасті в їжі відрізняються від їх, що ми не нав’язуємо їм свій стиль харчування, але без толку. Справа навіть не в продуктах, хоча грошей шкода. Чому нам з чоловіком відмовлено в праві мати власні думки і відчуття, що смачно, а що ні? Ми ж не діти, живемо своєю сім’єю, на власні кошти. І світом вирішити не виходить, і лаятися остаточно не хочеться. В іншому прекрасні відносини, в інших сферах життя живемо своїм розумом.

Сюди написала, щоб просто виплакатися. Чоловікові і так важко між мною і мамою лавірувати, подружки у відповідь на мої скарги на життя» пропонують способи справжньої війни на кухні. Мамі я не хочу нічого говорити, вона людина імпульсивна і запальний, теж може «на барикади» полізти. А мені б просто виговоритися, і щоб не перебивали.

До речі, для тих, хто поспішить сказати, що нічого приживалами жити, можна на час будівництва нової квартири і знімати житло, відповім. Батьки і сестра чоловіка з родиною живуть в 4-кімнатній квартирі, і третина її належить моєму чоловікові. Причому це не по приватизації або спадок. Батьки і чоловік купували цю квартиру втрьох, вкладаючись як раз 2/3 — батьки, 1/3 — мій чоловік, так вийшло. Як тільки ми переїдемо в свою нову квартиру, чоловік хоче подарувати свою частку сестрі. При такому розкладі, я була категорично проти знімного житла — нам і так іпотеку платити. При наших зарплатах, з’їм пристойного по ремонту навіть невеликого житла автоматично знизить нас в рівні життя, а в «сараї» жити не хочеться.