Всяк кулик своє болото хвалить, воно і зрозуміло. Велике прохання до куликам і куличкам: чи можна при цьому не «опускати» болота інших куликів, особливо якщо вони ваші друзі? А то буває дуже смішно і задолбательно. Особливо, коли кулик змінює місце прописки.
Іринко, ми з тобою автолюбительки. Тобто водимо давно, більш-менш стежимо за автоновинками і тематичними новинами, при нагоді обговорюємо. При цьому тобі подобаються великі машини, а мені маленькі, і, о щастя, ти їздиш на великий, а я маленька. Ну щастя ж? Як би не так! Я можу послухати твої доводи за великі машини, в чомусь навіть можу погодитися. Але давай ти не будеш при цьому віщати про «як ти можеш їздити на маленькій машині?», «тобі терміново потрібно пересісти на велику машину», «прийшла зима, як погано тобі на маленькій машині». І це не раз і не два. І це задолбали! Іра, раз ти не можеш залишити в спокої цю тему, я повторю тобі знову. Мені подобаються маленькі машини. Це раз. Мені зручно що я можу припаркуватися там, де ти будеш на метр стирчати. Це два. У мого чоловіка якраз велика машина! Ну правда, логічніше ж у родині мати таку й таку. Коли хтось їде в центр, бере мою. Коли за місто — його. Це три. Мені не потрібно при парковці штурмувати кучугури або бордюри! На роботі і вдома у мене виділені паркувальні місця, які вчасно чистять від снігу, ну не потрібен мені твій збільшений просвіт і бозна що ще. Це чотири.
А тепер чому це смішно. Не далі як півроку тому ти змінила машину… і пересіла на маленьку. Змінивши місце прописки, кулик всередині тебе заголосил: «Як добре на маленькій машині! Я можу скрізь паркуватися! Вона мало жере бензину! Вона швидко розганяється!». Іринка, чи це ти? Що такого змінилося настільки стрімко в твоїх поглядах? Невідомо.
А ось ще Маша. Маша живе на 17 поверсі. Я — на 4. Машенька вважає, що жити в такій «низині» ніяк не можна! Аргументи: «Як ти живеш так низько? У нас на сімнадцятому і повітря чистіше, і вигляд гарний, і салют видно!» Пояснюю, що квартира ця чоловіка, куплена ще до знайомства зі мною. Поверх я не вибирала, та й мені без різниці. Жила і високо і низько — ну взагалі без різниці, тільки що нижче зручніше, якщо раптом ліфт зламався (або обидва, що теж буває). Проходить пара років, і Маша переїжджає. Жарт гумору в тому, що переїжджає не на 3-й чи 5-й поверх, а рівно на 4-й! Кулик переїхав, що я чую від кулика? Правильно! «Нарешті ми переїхали нижче! Як мене дістало на верхньому поверсі! Ліфт фіг дочекаєшся, як дочекаєшся, заснеш поки їдеш, якщо зламається, то з хати не вийти, і дітей до вікна підпустити страшно, раптом випадуть!» Останнє взагалі не зрозуміла, а з четвертого типу нехай падають?
А ось ще Оля. Оля живе в центрі міста і дуже цим пишається. Хвалиться, як це зручно, що все поруч, і кругом краса і впорядкованість. І тут я з Олею, до речі, абсолютно згодна. Пам’ятаю, як знімали з дівчатами квартиру поруч з університетом, здорово було — тут і бібліотека для навчання, і музей для освіти, і клуб для розваги, все поруч! Але час минув, по знімних мотатися вже при дітях і наявної чоловікової квартирі якось не радує, тим більше у нас теж хороший район: недалеко від центру, школа, басейн, парк поруч. Але Оля не вгамовується: добре у центрі, погано у вас! Ха-ха! Через три роки Оля переїжджає в глухий спальник. І що я чую? «Як мене задовбав цей центр, дихати там нема, всюди міліція, натовпи народу, вічно перекривають рух, то свята, то чиновник їде! Чи То справа мій спальник!». Без коментарів.
Туди ж подруга, яка має дачу поблизу міста і дивується, як же ми так «далеко» їздимо. Далеко це 100 км, зате там Екшн сно чисте повітря, і прекрасне озеро з водою, придатною для пиття. І так, ми любимо кататися на машині, і це відстань для нас не проблема. Втім, як старанно ти нахвалювала свою дачу між двох великих автодоріг і поруч з будівельним ринком, так само старанно початку нахвалювати нову, на відстані приблизно як у нас, і паплюжити стару.
Туди ж подруга, яка «не можна віддавати дитину в художню школу, там вчать малювати за шаблоном, і відбивають творчість», через пару місяців спрашивающая, кого з педагогів підготовчого відділення я пораджу.
Дорогі мої «кулички»! Пам’ятайте, будь ласка: що одному кулику добре, то іншому не дуже! І якщо вже ви такі непостійні, то будьте, будь ласка, чемніше, висловлюючись про моєму виборі! А то дуже вже хочеться постібатися, право, наступного разу не стримаюся!
