А мене задовбали подруга. Все в нашій дружбі було ідеально, але тільки до того моменту, як я знайшла собі серйозні відносини і вийшла заміж. Тепер чомусь постійно виходить, що я повинна відчувати себе винуватою за наявність цього самого чоловіка.
На будь-яку, навіть саму невинну фразу я отримую у відповідь сумне «так, звичайно, у тебе ж є чоловік» і багатозначне мовчання про те, що у неї чоловіка нема. Запитає, наприклад, як я провела вихідні, відповідаю, що ходили кудись- звичайно, у мене є чоловік, з яким я можу туди піти; якщо скажу, що сиділа вдома — звичайно, у мене є чоловік, з яким і вдома можна посидіти. Намагалася шукати нейтральні теми для розмови, поскаржилася, що собака сжевала мій носок, у відповідь реакція — тобі добре, ти можеш у чоловіка шкарпетки взяти.
І цей сумний ослик Іа-Іа не тільки постійно ниє про те, як мені добре і як їй погано, але ще й намагається цього чоловіка спотикання як-небудь використовувати. Якщо засиділися ввечері в кафе, то ми повинні підвезти її додому, вона ж одна, їй же страшно; і плювати, що ми живемо в іншій частині міста, та пробки ніхто не відміняв. Збираємося куди-небудь піти, вона тут же проситься з нами, бо однією нудно, а ми на машині, ще й додому її привеземо.
На спроби поговорити вона не реагує — «ну, у тебе ж є чоловік, а я одна, невже тобі так важко взяти мене з собою у відпустку?» та сумні-сумні оченята. Чоловік вже починає дратуватися, навіщо нам цей сумний хвостик, та й я не прихильниця чийого-небудь постійної присутності в сім’ї. Лаятися не хочу, двадцять років вже дружимо, але задовбали пекельно.
