Склянка води не подам

236

У нас спека, плюс 30, літо… І, звичайно, хочеться пити. Ось тут-то і починається моя задолбашка.

У нас ремонт. Заходять установники вікон — і відразу просять «водички». Водички не шкода, подавайте свою склянку. З мого? Ні, я чужим людям не даю пити з посуду. Даруйте, може, у вас болячки які-небудь, а з цього склянки потім моя дитина буде пити.

До речі, про дитину. Йдемо в пісочницю, обов’язково беремо з собою невелику пляшечку води. Моя дочка просить пити — тут же злітаються інші. Стаканчиків, звичайно, немає — всі хочуть пити з однієї пляшки. Моя відповідь «ні» страшенно дратує оточуючих матусь. «Вам що, ковтка води шкода?» Не шкода, але я гидлива.

У цей момент починаються ще розмови про імунітет дитини — як же погано бідоласі жити в тепличних умовах, напевно, з лікарняних не виходимо. Ходимо в садок, за два роки були на лікарняному один раз протягом п’яти днів — бо займаємося спортом, загартовуємося, щодня робимо зарядку, правильно харчуємося. Саме в цьому секрет хорошого імунітету, але ніяк не в ковтанні чужих слин.

— А от раніше стояли автомати з газованою водою, і усі користувалися однією склянкою, — віддаються ностальгічним спогадам бабульки на лавочці. Ха, а ще раніше і в печерах жили, і від застуди вмирали…

Найбільше дивує в цій історії те, що у разі відмови люди страшенно ображаються. Ну просто ображаються. Носіть з собою, матусі, водичку в пісочницю — маленька пляшечка не важка, коштує дешево, зате дитина не вистачає чужих болячок. Носіть з собою, установники вікон/дверей/кафельщики та інші робітники, пляшку з мінералкою або квасом. Ви все одно на машині, подбайте про себе, будь ласка.

І вистачить засуджувати, я маю право бути брезгливой.