Срач розореного вулика

231

Моя мама — та сама «погана господиня». Перші мешканці від неї з’їхали, залишивши срач розореного вулика: розмальовані шпалери, на унітазі сталагміти і сталактити з самі знаєте чого. Холодильник (наш, самі вони не завозили) пах так, що, здавалося, там трупи зберігали.

Такі мешканці були скромними тихими людьми з провінції. Чисто, тихо, ніяких нарікань від сусідів. Сім’я складалася з чотирьох осіб: мама, тато, двоє діточок. Тато почав різко пити, після розлучення мама з дітьми виїхала на батьківщину в Білорусію, а залишився тато покликав жити брата-алкаша, самовільно змінив замок і влаштував у квартирі притон. Вигнали з міліцією. Тривало це все близько півроку — і жодного разу за цей час ми не бачили оплати. Викинули речі і п’яниць за поріг, плюнувши на борг у 200 тисяч.

Далі жив приємний імпозантний професор історії років п’ятдесяти. Гроші не затримував, чисто було. Один мінус: цей кобелина водив дівок кожну ніч і влаштовував тести міцності дивана, звукоізоляції стін і глибини сну сусідів. Всі тестовані пристрою швидко дали збій.

Про нинішніх мешканців не буду нічого писати — боюся наврочити.

Мама ніколи не дозволяла собі входити в квартиру без попереднього дзвінка (та й заходила тільки за грошима і лічильники перевірити) і вже тим більше заглядати в холодильник. Гроші наперед за кілька місяців не вимагала, не хамила і завжди йшла назустріч, якщо оплата затримувалася — всі ми живемо в країні з нестабільною економічною ситуацією. Так за що ж їй така ситуація?