Як-то раз подруга моя Ляля, почесна матір, без п’яти хвилин бабуся і філологічний доцент тривожно поділилася з приятельками:
— Дівки, адже помирати скоро, а я ні разу не була на стриптизі.
Ой, закручинились товарки (кафедра лінгвістики та кафедра історії стародавнього світу), і ми, дурепи такі, жодного разу. І ось в один знаменний день, а саме, на Лялины іменини, подарували їй (і собі звичайно) небо в алмазах в модному стрип-клубі поблизу метро Семеновская, де в меню були заявлені непередбачувана програма та авторська кухня.
Ну, прийшли. Сіли за самий козирний столик, прямо проти помосту з жердиною. Вважай, в партері. Замовили мартіні б’янко. Випили. А загадкове шоу не починається. Тоді вони махнули салату з куркою. А еротикою раніше не пахне.
У повному відчаї зажадали десерт «фруктовий рай» та пояснень офіціанта. Але офіціант лише здригнувся так розвів білими рученьками.
Тут усі три обурені кафедри постановили: заявити гучний, рішучий протест! Вибачте! Вже опівночі наближається, стриптизу ж все немає! В цю хвилину до них навшпиньках, як маленька балерина, підплив менеджер і інтимно прошепотів, що заклад готовий оплатити дамам вечеря і навіть ще по одній рюмахе, на ціпок. Але чи не підуть вони прямо в цю хвилину геть?
— А в чому справа? — хором запитали пані, охреневшие від настільки кричущою непередбачуваності, що межує з наругою.
— Та там ваші студенти, — зніяковіло пояснив відповідальний за розпусту, — вони соромляться виступати.
