Ті, кого не можна називати

32

— Думала, що робити вранці: викликати лікаря, а то я погано себе почуваю, чи на роботі помучитися, тут лише деньок до вихідних. В результаті вранці будильник не продзвенів, прокинулася пізно, пішла дзвонити в поліклініку.

— Ну да, тут вже сам бог велів нікуди не ходити.

Або ось:

— Ось візьму, влаштуюся до тебе на роботу. І потраплю в твій відділ!

— Та не дай бог!

Або, наприклад:

— Ой, ну я не знаю, піду чи ні.

— Тисяча чортів, жінка, ти можеш визначитися?!

Що задолбали? Ну, бачите, я атеїст. Не кричу про це на всіх кутках, але друзі-родичі в курсі. І чомусь, варто мені пом’янути бога чи чорта, мене ехідненько запитують: «Як же так, ти в бога не віриш?»

Люди, та що з вами? Це просто слова. Вони увійшли в мою мову з книжок. Я чула їх будинку в дитинстві. Я чула їх від сусідок у дворі. Вони увійшли в мій лексикон ще до того, як я взагалі відкрила для себе питання релігії.

Коли я кажу «слава Богу», я не уявляю собі бородатого дідуся на хмарі, якому підношу хвалу. Це просто означає, що та чи інша проблема вирішилася без особливих зусиль. «Чорт візьми» — деяке невдоволення ситуацією (менше, ніж у випадку «твою мать»), а не побажання, щоб до співрозмовника прибігло рогате істота з тризубом.

Ви самі вживаєте ті ж вирази, так що проблема не в тому, що я поминаю всує. Ви просто вважаєте, що раз я атеїстка, я взагалі не можу оперувати подібними словами. Що далі? Ви спробуєте заборонити мені говорити «спасибі», раз воно походить від «спаси бог»?