Мені частенько доводиться їздити на таксі. Водії трапляються різні. Є ті, хто їдуть просто в тиші. З ними взагалі немає проблем: довезли, я розплатилася, поїхали.
Деякі слухають радіо або таку музику з флешок, яка мені навіть подобається. Якісь водії з цієї категорії слухають щось фоном. Ще рідше мене запитують, чи не заважає мені музика, чи я не проти. Є ще слухачі шансону, але вони теж рідкість. А ось про що піде мова нижче — все частіше і частіше.
Приїжджає машина, виходжу з дому. Відкриваю двері, вітаюся, сідаю. Рушаємо. Грає попса, співає якась дівчина. Через хвилину кидаю погляд на екран магнітоли — альбом «Дом-2». За кермом сидить чоловік років 25-30. Ну ладно, думаю, мало які у кого смаки. Їдемо далі. Наступна композиція — дует хлопця і дівчини. Він співає, що він бабій, вона — що він їй не потрібен. Запам’яталася словами: «Я ходжу наліво, ти моя королева». Перші цівки крові з вух. Третя композиція — пісенька з 90-х, на зразок «Карамельок» і «Вірусу». Про четверту я подумала, що характерна автомобільна сирена — це вступ. Але ні, «піу-піу» тривало протягом трьох хвилин, тільки це, по колу, без слів, без ефектів… А ось вже і скоро приїдемо, ура. Але воЕкшн наостанок вирішив виділитися. Почав перемикати пісні, мабуть, шукав потрібну. Включить — трохи послухає — перемикає. І ось чергова: «Жили, не тужили четверо друзів; жили, не тужили четверо бл&$їй…» Тільки після заповітних слів перемкнув.
А через день був другий примірник. Мало того, що повіз, зробивши абсолютно непотрібний гак по вулиці з транспортом, світлофорами і іншим, коли можна було відразу поїхати по шосе без цих доповнень, так ще й музичний супровід… «Все, що ми любимо — секс, наркотики, секс, наркотики, секс, наркотики». П’ять хвилин пекла.
Ні перший, ні другий навіть не поцікавилися, чи не заважає мені музика. Прохання хоча б зменшити вони не з першого разу через гучності почули. Задовбали.
А от в Одесі, кажуть, є таке таксі, де можна і музику замовити… Ех.
