Тут ось промайнув пост психіатра про несерйозне ставлення до такої важливої професії. Шкода, що ми з автором цього поста не зустрілися раніше.
В один не дуже прекрасний момент, два роки тому, я віддала собі звіт в тому, що мій організм неадекватно реагує на події. Це був вкрай неприємний і значно ускладнює життя симптом. Чого вже тут темнити: мене раптово рвало в абсолютно різних ситуаціях.
Так як симптом пов’язаний з роботою ШЛУНКОВО-кишкового тракту, я пішла до гастроентеролога, потім до іншого. Остання направила мене в якийсь дивний діагностичний центр, де з мене викачали тисяч шістдесят і сказали, що всьому виною страх завагітніти.
Потім мама відтягла мене до цілительки, яка водила руками над моєю скептично налаштованої фізіономією і теж тисяч двадцять п’ять сумарно урвала.
Далі я все-таки пішла до психолога (так, на той момент я не дуже розуміла різницю між психологом і психіатром), «фішкою» якого була психосоматика. Жінка була мила й освічена, півроку ми обговорювали з нею всіх моїх родичів, роботу та інше.
Тим часом я взагалі втратила здатність нормально харчуватися. Є без страху зворотної реакції я могла тільки вдома, одна, так що можете уявити, в якому я була стані. До фізичного виснаження додалося ще й нервове, з’явилися панічні атаки.
Через півроку я розпрощалася з милою дамою. Вона була здивована. Потім була ще одна, яка просто не сприйняла мої проблеми всерйоз, і був один психіатр, який так і продовжує вважати мої проблеми витратами ніжного внутрішнього світу, але він хоча б призначив якесь ліки, яке хоч почасти купірує панічний страх, з яким я живу.
Я розумію, що худоба мені до лиця, і завжди намагаюся тримати себе в руках при сторонніх, тому, може бути, ні один з «намагаються мені допомогти» так і не зрозумів, в якому пеклі я живу кожен день. Яке це — прожити двадцять років свого життя в образі душі компанії, а потім за рік перетворитися на істоту, боящееся зайвий раз висунутися на вулицю, втрачаючи через друзів і коханих.
Я впораюся. Я вже більш-менш адаптувалася, намагаюся займатися йогою, коли зовсім погано — п’ю таблетки, але був час, коли така життя здавалося мені нестерпною, і я серйозно думала про те, щоб радикально її полегшити. Якби я тоді на це зважилася, то можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що кров була б на руках таких ось психологів, які, побоявшись втрачати джерело доходу, не допомогли мені знайти реальну допомогу.
