Я заробляю фрілансом, і я задовбали тому, що багато знайомі дивляться на мене відверто несхвально: адже я не в офісі, не сиджу там по 8-12 годин в день, як вони.
Досвід офісної роботи у мене був, тривав він пару років: дев’ятигодинної робочий день, годину на дорогу туди, ще годину, щоб дістатися назад. Платили добре, набагато вище середнього. Я могла ні в чому собі не відмовляти і жити в своє задоволення. Поїздки, концерти, одяг практично з будь-якого бутіка — це все було доступно. Але задоволення від життя все одно не було. Жити було колись, у вихідні сил вистачало лише на те, щоб відіспатися і зустрітися з парою друзів-знайомих. Особисте життя? У мене банально не було на неї моральних сил. Досить скоро я почала задавати собі цілком логічне запитання: заради чого все це? Своє житло у мене є. Так, не заробила, так, дісталося у спадок, але орати на іпотеку мені не доведеться. Хіба що якщо я надумаю купити щось краще і більше. Але навряд чи в цьому випадку я ризикну вплутатися в платежі, які зжирають 2/3 зарплати, швидше, краще залишитися в старій квартирі. Орати заради нового телефону, дорогої косметики або одягу з етикетками відомих брендів? Це все у мене було. І моральне задоволення від барахла не окупало того часу, яке мені доводилося проводити на роботі, навіть щодо коханою і цікавою.
І я звільнилася. Це рішення далося мені нелегко, і я прийняла його не в один день. Тепер у мене гнучкий графік, зайнятість кілька годин в день і… зарплата в рази менше, ніж була раніше. Її вистачає на повноцінне харчування, кафе, одяг середньої цінової категорії і відпочинок бюджетної категорії 1-2 рази в рік. Але я нарешті відчуваю себе щасливою. І все було б чудово, якби мене не задовбали близькі.
«Нормальну роботу думаєш шукати?» — запитують по телефону далекі родичі. Ні, не думаю. Я працюю 3 години в день, і мені вистачає.
«Та як так можна? Зовсім сором втратила! У СРСР таких дармоїдів розстрілювали. І правильно робили!» — коротка суть наших розмов з рідними останнім часом. Я не знаю, як пояснити цим людям, що не бачу сенсу працювати більше, але я задовбали.
«А як же пенсія і декрет?» — питання від подруг, що лідирує за популярністю. До пенсії мені далеко. Але я думаю про майбутнє, тому в найближчих планах — оформлення свого ІП. Це бачиться мені куди більш простим рішенням, ніж влаштовуватися заради стажу на роботу в офіс і знову тягатися туди кожен день 5 днів на тиждень 8-9 годин, 12 разом з дорогою. До речі, задають такі питання в тому числі і ті, хто працює неофіційно. У чому логіка? Не розумію, але задовбали.
Окрему категорію складають особи, що люблять розмірковувати про те, що у мене немає цілей, раз я веду такий неоднозначний образ життя. Але моя мета — просто отримувати від життя задоволення, на яке у мене є 20 годин на добу, а у вас в кращому разі 2-3 години ввечері після роботи.
Я задовбали. Але у мене хоча б є час зайти на цей сайт і написати тут історію в той час як інші працюють покладену п’ятиденку. Задовбали, але щаслива.
