Позавчора нашій бригаді пощастило. У нас не було дзвінків! Так буває. Рідко, але буває. У нас обмежене число прикрипленного контингенту. Літо. Хто здає іспити, хто вже поїхав відпочивати. По всій поліклініці, на 15 дільницях було всього шість дзвінків. А у швидкій — жодного.
На п’ятихвилинці отримали рознос.
— Так бути не повинно! — обурилася в. о. головлікаря.
— Це не робота! — вторила їй заст.
Наша завідувачка дала слово, що подібне більше не повториться. Діти будуть хворіти! Падати і ламати кінцівки! Труїтися і задихатися!
Ура! Хай живе наша медицина, найгуманніша і человеколюбивая в світі!
