У мене захворіла дитина. Судячи по всіх симптомів — звичайна ГРВІ без ускладнень. Я не схильна до паніки — спокійно дзвоню в реєстратуру дитячої поліклініки, щоб викликати лікаря. Та й лікар мені був потрібен в основному для видачі лікарняного.
— Альо!
— Доброго дня. Це реєстратура десятої поліклініки?
— А ви куди телефонуєте?
— В реєстратуру десятої поліклініки.
— (голосно сьорбаючи і жуючи) А чо тоді питаєте?
— Виклик, прийміть, будь ласка.
— Ну?
Називаю ім’я, прізвище, вік, адресу, лікуючого лікаря.
— Ну?
— Кашель, нежить, температура 38,3.
— Це менінгіт.
— (дещо ошелешена таким діагнозом по телефону) З чого ви взяли?!
— Я медпрацівник з 30-річним стажем!
— Але симптомів менінгіту у нього немає.
— Ви що, лікар?! Звідки ви знаєте?!
— Я не лікар, але знаю симптоми менінгіту, і у моєї дитини їх немає.
— А у нас в районі вже чотири випадки.
— Але це ж не означає, що у моєї дитини на менінгіт. Та й взагалі, чотири випадки на район з населенням близько 300 тисяч осіб — це не епідемія.
— Якщо ви така розумна, чого телефонуєте?!
— Зробити виклик.
— Ну так і робіть, нічого мені голову морочити.
— (глибоко вдихаючи) Записуйте.
— Не вказуйте мені!
Повторюю дані і симптоми.
— Це менінгіт!
Я поклала трубку, зателефонувала завідуючої поліклінікою та коротко передала їй розмову з цієї «диагносткой» з реєстратури. Мій виклик був прийнятий, а ГРВІ ми спокійно вилікували за тиждень.