З двох зол ти все одно козел

377

— Ти що, не могла помити посуд? Знала ж, що прийду пізно! Тобі так лінь?
— Якого біса ти мою тарілку миєш, ніби я безпорадний якийсь? І що з того, що я пізно прийшов?

— Навіщо ти закрила двері в курилку? Ти ж знаєш, я завжди ходжу слідом за тобою палити.
— А двері в курилку буде Пушкін закривати? Несе, як із смітника! Мало що ти думала! А я от не хочу зараз палити, так що, мені дихати смородом?

— Тобі так складно заблокувати екран, коли від комп’ютера відходиш? Бачиш, дитина ледве систему не зніс!
— Якого біса ти знову екран заблокувала? Тепер я повинен пароль згадувати! Дитина сюди не полізе, він взагалі до столу не дістає.

— Припини давати коту кефір, його від нього проносить!
— Сидиш кефір лопаешь, хоч би котику налила!

— Що ти мене три рази перепитує? Чую, чую, не глухий! Я завжди тебе чую, не треба мені тисячу разів повторювати, як даун!
— Коли ти мені це казала? Не пам’ятаю, напевно, ти тихо сказала, всього разок.

— Ти чого локшину знову їси? Зарплату затримали? А у мене зайняти слабо? Я тобі не друг, чи що?
— Так дістала вже! Скільки можна грошей клянчити! Кожен раз тебе виручати ніяких грошей не вистачить. Вчимось рахувати гроші, не маленька. Локшину їж, вона дешева.

Задовбали своїми подвійними стандартами. Уймитесь.