Як же я задовбали всіх оточуючих!
Я до смерті задовбали своїх домашніх тим, що постійно голосно слухаю музику в навушниках і, природно, при цьому не чую того, що вони мені говорять.
Я задовбали своїх однокурсників і колег тим, що не бажаю витрачати свій час на підтримання бесіди з ними. Нудно мені, чесне піонерське.
Я задовбали продавців у магазинах поруч з будинком тим, що завжди вимагаю чеки і прискіпливо перевіряю терміни придатності, а потім ще й маю нахабство вимагати замінити товари у пошкодженій упаковці, дбайливо яка заклеєна скотчем. Для них це норма, а ходити в інші магазини у мене не завжди вистачає часу.
Я неймовірно задовбали бабок і тіток в громадському транспорті тим, що сиджу в навушниках і читаю книжку, а не поспішаю поступитися їм місце. Я не сканую навколишнє мене натовп на предмет літніх людей, а намагаюся провести час в транспорті з користю. Просто доторкніться до мого плеча, і я зауважу вас, вийму з вух навушники і з радістю поступлюся вам місце. Але тільки не сподівайтеся на це, якщо ви хамська тітка років п’ятдесят чи матуся з дитиною десяти років! Я теж жінка, хоч і молодша за вас, і я теж втомилася, а ваше дитятко вже з мене зростом, і його навряд чи затопчуть в натовпі.
Ще сильніше я задовбали перехожих на вулиці, адже я наважилася виглядати неформально. Вони, бідолахи, так задолбались тикати пальцем мені в спину і обговорювати мою зовнішність! До речі, вся моя зовнішня неформальність виражається в пірсингу, чорних волоссі і важких черевиках в холодну пору року. Жодних шипів, черепів і іншої атрибутики.
Але найбільше я задовбали свого коханого. Адже йому доводиться терпіти всю вищевказану гримучу суміш!
— Як же ти мене задовбали!
— Чому ж ти ще зі мною? — питаю.
— Та тому, що я люблю тебе, дурненька!
