Залишайтеся на лінії, ваше життя дуже важлива для нас

239

«Маю честь перебувати в групі по інвалідності і бути федеральним пільговиком. Щоб підтримувати товарний вид і робочий стан, я змушена приймати сильнодіючі і дуже дорогі ліки. Власне, приводом оформити відносини з Пенсійним фондом та управлінням соцзахисту послужило саме це.

Вже кілька місяців «отоварити» рецепти не виходить: в аптеках просто немає потрібних препаратів. Бесіди з фармацевтами закінчуються пропозиціями написати Медведєву, Путіну і іже з ними. Вирішила почати з обласного Моз: скинула на їх пейджер повідомлення, змалювавши ситуацію.

Не минуло й двох тижнів (чесно кажучи, я вже зневірилася дочекатися відповіді), як пролунав дзвінок. Мила (судячи з голосу) дівчинка поцікавилася, чи я писала щодо відсутності ліків. Відповіла ствердно. Дівчинка з Моз здивувалася і повідомила, що потрібні препарати в аптеки завезено. Тепер настала моя черга дивуватися. На питання, чому ж я змушена купувати ліки за свої кровні (а сума, яку потрібно витратити, рівно в три рази перевищує отримувану пенсію), дівчинка повторила казку про наявність препаратів і запропонувала віддати рецепти на відповідальне зберігання в аптеку: мовляв, коли ліки з’являться, мені передзвонять. Я знову запитала, навіщо потрібно відповідально зберігати рецепти, строк дії яких рівно місяць, в аптеці, якщо там є те, що треба, — і знову почула про відповідальне зберігання та дзвінок. Починаючи виходити з себе, я поцікавилася, чи може вона мені запропонувати який-небудь інший варіант вирішення питання. Ні, не може. Я ввічливо попрощалася.

Киплю, сичу і пузырюсь. Країна наша чудова, а от держава… загалом, задовбали.