Незважаючи на зайнятість, я звикла знаходити достатньо часу, щоб встигати спілкуватися з друзями. Але у кожного періодично бувають такі моменти…
— Підеш завтра вранці в парк?
— Не можу, забираю бабусю з лікарні.
— А, ну тоді побачимося в інший день.
— Може, вип’ємо ввечері в цю п’ятницю?
— Слухай, у п’ятницю у подруги ювілей, може, іншим разом?
— Звичайно, привітай його від мене!
— Не хочеш зараз приєднатися до нас на ковзанці?
— Не можу, тільки що підкинули термінову роботу…
— Ну нічого, вдало впоратися.
— Слухай, давай підемо в таке-то місце у такий-то час, як зазвичай?
— Я б не проти, але я шалено втомилася: весь тиждень довелося затримуватися, так тут ще стільки неприємностей звалилося…
— От і добре, як раз відпочинеш, давай через годинку?
— Ні, сьогодні не можу, я два тижні лягала о четвертій ранку і хочу спати.
— Ну поспиш ще, ми ненадовго.
— Але я ж сказала, що втомилася! У мене не було вихідних, розколюється голова, а до центру їхати годину.
— Та що тут такого, я соску-у-у-навчалася!
— Ми недавно бачилися, а потім на вихідних можна буде куди-небудь сходити.
— Ну давай сьогодні, ну будь ласка, ну будь ласка-препожалуйста…
— Тобі взагалі, чи що, наплювати, що я втомлююся?! А ще виразніше ти це можеш продемонструвати?
— Ну блін, не гнівайся так сильно, поїхали, там так здорово, заодно розслабишся…
І це буде тривати і тривати! При тому, що я не є людиною, готовим зірватися куди завгодно за першим покликом, і більшість моїх знайомих начебто не є дебілами і чудово розуміють відмови, у них масово і начисто відбиває слух, коли мова заходить про банальної втоми. Якщо я не можу з кимось побачитися, бо захворіла або зайнята, це сприймається як нормальний стан, але ні, блін, я не можу просто так витратити час на відновлення сил або просто на себе — вони будуть повторювати одне і те ж знову і знову, тому що нелюдське виснаження, мабуть, не знає їх досвіду.
З якого дива я зобов’язана придумувати відмазки, що захворіла і зайнята, якщо у мене іноді місяцями не буває можливості елементарно поспати до вечора? Якщо вихідного дня — повноцінного вихідного дня, в якому не довелося б виділяти час під обов’язкові завдання, я не бачила ще з минулого року? Чому я взагалі повинна виправдовуватися, витрачати нерви і вибивати собі право на перерву, невже так складно зрозуміти, що люди втомлюються і це така ж поважна причина для відмови від прогулянки, як хвора бабуся і чийсь ювілей?
Ймовірно, вони не втомилися так, як я? В це я охоче вірю! Скажете (ну зрозуміло!), що мені треба просто посилати охреневшее оточення, а не скиглити в інтернеті? Так надіслано вже пачками, нові набігли. І я не знаю, просто не знаю, чому ніхто навколо не може вмістити у себе в голові, що я теж втомлююся, навіть якщо не кажу про цілодобово через брак часу, і мені тупо треба спати або хоча б лежати горизонтально, а не бігти кудись і вникати в черговий розмову!
Задовбали, просто пекла дістали і довели: відчуваю, ще хоч одне заїкання про «ненадовго» і «поїхали» — і я виллю на голову навіть кращим подругам, які, загалом-то, в іншому абсолютно нормальні люди.
