Так сталося, що я мав задоволення спостерігати за розвитком відомих поЕкшн практично в прямому ефірі, бачити, хто, що, як, що говорилося і що робилося. Навіть не буду говорити, що саме бачив — все одно більшість не повірить. Загалом, бачив і чув. А потім, майже випадково, подивився цей ваш телевізор: мамо, чого ж там показують! Вискалені пики, закривавлені руки, стурбовані голоси дикторів: «фашистська хунта!», «український вермахт!», «вбивають жителів!».
А адже я це вже бачив, по тим же каналам з тими ж дикторами, тільки тоді вони розповідали про жахливі собак-вбивць, малюючи в подробицях, як німецька вівчарка їла немовляти або дикий лабрадор вбивав стареньку в гаражах.
І точно так само, як після тих передач прості обивателі починали в жаху шарахатися від собак більшими болонки, так і тепер ті ж самі люди з круглими від жаху очима повторюють весь бред, почута з телеящика. Особливо коли раптово виявилося, що у вигаданих телеящиком злодіяння винен наш улюблений ворог, дружбою з яким всього лише пару років тому так пишалися.
Люди, ви в своєму розумі?! Не, я все розумію, геополітичні інтереси, поганий приклад для електорату, образа, спроби огородиться від усього цього, показати всім кузькіну мать — але не можна ж бути такими ідіотами!
А ті, хто це робить — як ви себе терпите? Самим не гидко?
Задовбали. Поїду я від вас.
