Після походу в лікарню з майже п’ятимісячним малюком я в черговий раз задаюся питанням: милі дами за 45, що не так у вашому житті?
Зима. Вузька стежка. Я з коляскою. Ну посуньтесь ви трохи до замету, нічого з вашими замшевими чобітьми з «ЦентрОбувь» не трапиться. Але ні, ми будемо йти напролом, а ще й говорити, що «понароджували — не пройти і не проїхати». Так, Екшн сно, тут правильно помічено, не проїхати.
Громадський транспорт. Тримаю сплячого малюка після процедур у лікарні. Я ні в кого не прошу звільнити місце, взагалі нікого не чіпаю, можу і стоячи доїхати, своя ноша не тягне. Але що це? Одна прегарна пані міркує про те, що треба думати, перш ніж народжувати. Друга сидить і судорожно киває їй другим підборіддям.
Але апогеєм всього стала сьогоднішня ситуація. Чергу в лікарні. Розважаюсь з дрібної. Сидить молода мама, а поруч її мама з малюком. Текст монологу наступний: «Ось. Приходять тут. Одна прийшла, без матері. Сирота, напевно. І кільця-то немає. І зовсім адже малолітня. Не думають, а народжують…»
Ну що на це відповісти? Щось вам доводити? Та не стоїте ви. Де логіка? Звідки ви берете право судити про людину і вирішувати, що йому робити? Що з вами не так? Звідки стільки жовчі? Хочу зрозуміти, щоб потім ровесників своєї дочки так не лякати.
Задовбали я! Без році 30-річна жінка, яка повернеться з радістю додому, поцілує дитини, приготує вечерю коханому чоловікові і подзвонить мамі, щоб сказати, як сильно скучила.
